ми не можемо в цей час робити нічого, що вимагає серйозної концентрації. Але навіть коли розум не зайнятий нічим зайвим, у більшості людей він і близько не досягає пікової потужності обробки інформації. Приблизно третину нашого дня займає дозвілля, і в цей дорогоцінний «вільний» час більшість людей прагнуть задіювати свій розум якомога менше. Більшу частину дозвілля (американські дорослі майже половину) вони проводять перед телевізором. Сюжети й герої популярних шоу так часто повторюються, що, хоча перегляд телепрограм вимагає обробки візуальних образів, у нього залучено дуже мало ресурсів пам’яті, мислення або волі. Не дивно, що люди відзначають найнижчі рівні концентрації, використання набутих навичок і чіткості думки, коли дивляться телевізор. Інші види звичайного відпочинку вдома ненабагато складніші. Читання більшості газет і журналів, балачки та витріщання у вікно також передбачають обробку дуже малої кількості нової інформації й, таким чином, не вимагають значної концентрації.
Отже, 185 мільярдів подій, що їх ми можемо пережити протягом нашого земного буття, – це або перебільшення, або недооцінювання. Якщо розглядати обсяг даних, які теоретично здатний обробити мозок, ця кількість може здатися замалою, але якщо ми подивимося на те, як люди насправді використовують свій розум, вона, безумовно, зависока. У будь-якому разі саме стільки подій здатна пережити окремо взята людина. Тому інформація, яку ми допускаємо у свідомість, стає надзвичайно важливою: саме вона фактично визначає зміст і якість життя.
Увага як психічна енергія
Інформація входить у свідомість, оскільки ми маємо намір зосередити на ній увагу. Це може також бути результатом дії стереотипів уваги, що ґрунтуються на біологічній або соціальній інструкції. Наприклад, їдучи по шосе, ми проминаємо сотні машин, фактично не усвідомлюючи їх присутності. Ми можемо на частки секунди реєструвати їх форму та колір, після чого відразу забуваємо. Але іноді ми помічаємо конкретний автомобіль, можливо, тому, що він невпевнено метляється між смугами, або рухається надто повільно, або має незвичайний вигляд. Образ незвичайного автомобіля потрапляє у фокус уваги, і ми це усвідомлюємо. У свідомості візуальна інформація про автомобіль (наприклад, «він повертає») співвідноситься з інформацією про інші автомобілі, що зберігається в пам’яті, з метою визначення, до якої категорії варто зарахувати цей випадок. Чи цей водій недосвідчений, чи п’яний, а може, він вправний водій, але щось змусило його відволіктися? Щойно подія зіставляється з уже відомим класом подій, вона ідентифікована. Тепер її потрібно оцінити: чи є тут про що турбуватися? Якщо відповідь «так», маємо визначитись із реакцією: чи треба нам прискоритись, пригальмувати, змінити ряд, зупинитися й попередити патруль?
Усі ці складні психічні операції мають бути виконані за кілька секунд, іноді за частки секунди. Хоча відповідне судження формується, здається, блискавично, насправді це відбувається в реальному часі. І наша