Я існує виключно в моїй свідомості; інші люди бачать свої версії мене, і більшість із них, імовірно, не впізнали б «оригіналу» – того мене, якого бачу я сам.
Однак Я не є звичайним фрагментом інформації. Фактично воно охоплює все, що пройшло крізь свідомість, – усі спогади, дії, бажання, задоволення і біль. І насамперед особистість являє собою ієрархію цілей, яку ми по крупинках створювали роками. Я політичного діяча може не відрізнятися від його ідеології, особистість банкіра може зростися з його інвестиціями. Безумовно, зазвичай ми не думаємо так про власне Я. У кожен момент часу ми здебільшого усвідомлюємо тільки малу його частину: який вигляд маємо, яке враження справляємо або що ми справді хотіли б зробити, якби могли. Найчастіше ми асоціюємо себе зі своїм тілом, хоча іноді розширюємо свої межі, ідентифікуючи Я з автомобілем, будинком або сім’єю. Але що б ми про це не думали, Я є в багатьох відношеннях найважливішим елементом свідомості, оскільки символічно відображає всі інші частини її змісту, а також характер взаємодії між ними.
Терплячий читач, який досі стежив за ходом думки, може помітити в цей момент щось на кшталт замкненого кола. Якщо увага, або психічна енергія, спрямовується особистістю і якщо особистість – це сума того, що є змістом свідомості і структури її цілей, а зміст свідомості й цілі є результатом різних способів застосування уваги, то маємо замкнену систему без чітких причин і наслідків. То ми кажемо, що Я спрямовує увагу, а то – що увага визначає Я. Насправді обидва ці твердження істинні: свідомість не є суто лінійною системою, її причинність циркулярна. Особистість формує увагу, яка, у свою чергу, формує особистість.
Прикладом такого типу причинності є досвід Сема Браунінга, одного з підлітків, які брали участь у наших лонгітюдних дослідженнях. У 15 років на різдвяні канікули Сем поїхав зі своїм батьком на Бермуди. На той час він іще не мав уявлення про те, чим хотів би займатися в житті; його Я було ще не до кінця сформоване, без власної ідентичності. Сем не мав чітко визначених цілей; він прагнув того самого, що й інші хлопці його віку, чи то під впливом генетичних програм, а чи тому, що соціальне середовище навчило їх хотіти цього. Іншими словами, він невиразно розмірковував про те, що має вступити до коледжу, потім знайти якусь високооплачувану роботу, одружитися й жити десь у передмісті. На Бермудах Семів батько повіз його на екскурсію до коралового рифу, і вони пірнали, щоб дослідити його. Сем не міг повірити очам. Він відкрив для себе таємничий, прекрасний і небезпечний світ, і світ цей був настільки чарівний, що Сем вирішив познайомитися з ним ближче. Зрештою, в старших класах хлопець почав відвідувати курси з біології, а зараз він – перспективний молодий іхтіолог.
У випадку Сема на його свідомість вплинула єдина випадкова подія: він побачив небезпечну красу життя в океані. Він не планував цього; це не було результатом спрямованих зусиль його Я або його цілей. Але, щойно дізнавшись про підводне життя, Сем захопився ним: це переживання