під розписку каждого післязавтра на збори. Та оділись шоб прилічніше. З району будуть. Шоб не стидно було. Дій давай.
Ранок на хуторі почався як і вчора, і позавчора, і тиждень назад, і місяць назад. Хазяйни виганяли корів у очередь, хазяйки, хто з бідоном, хто з бутлями чи відром виносили молоко на точку. Ждали молоковоз з города, який щоранку забирав молоко.
Гальчин Василь, перележавши у сіні, поки молодиця понесе молоко, виліз із схованки та метнувсь до хати.
– Замкнула, зараза! – вилаявся Василь та повернув до літньої кухні, на якій теж стримів замок. Так як за злом з проникненням він міг отримати рогача чи макогона, Василь, напружуючи залишки пам'яті, почав кумекати.
– Тиждень тому Галька підсипала квочку! – блиснула ідея, а ноги самі повернули до курятника.
– Квоч! Квоч! Квоч! – відволікав увагу Василь, одною рукою вигрібаючи з-під квочки яйця, а другою тримаючи птаху. Розтикавши яйця по кишенях ношеного піджачка, Василь через огороди побіг до самогонщиці Дуньки, де оптом обміняв товар на пляшку самогонки, частину якої випив зразу, а із рештою поліз на сіно додивлятись сни.
Дунька, не відкладаючи справи у довгий ящик, провела оборот товару, продавши яйця дачниці Марині – дебелій сорокарічній городянці. Марина запалила газ та розбила на сковороду пару яєць. Побачивши бракований товар, дачниця не стала звертатись у інспекцію по захисту прав споживачів, а схопила остальні яйця і з криком:
– Уб'ю, гадино! – вторглась у Дуньчину приватну власність, стріляючи по противнику розбовтками та недосидженими півниками та курочками.
Дунька зразу хотіла досягти консенсусу та, відчувши запах від розбитого об плече яйця, забарикадувалась у літній кухні, підперши двері лавкою. Василь рештками затуманеної свідомості почув лемент та ще глибше зарився у сіно.
На другому кінці хутора молодиця, одягнена поверх адідасівського спортивного костюма у заяложений халат із двадцятилітровим бідоном на кравчучці, бігла додому.
– Кумо! Куди це ви так летите? – донеслось із-за тину. Молодиця із кравчучкою на мить завмерла на місці, потім із вишколеною солдатською виправкою разом із кравчучкою повернулась через ліве плече на звук.
– Здрастуйте, кумо! Біжу додому, бо поставила снідать варить. Та й свого хочу впіймать, поки до Дуньки не забіг. А ви чого це молоко не здавали? Та й вирядились, як на празник, – наблизилась до тину кума.
– Та й празник у мене, кумо, скажу вам по секрету, – запишалась кума Марія.
– Та який празник може у будень бути? Минини у вас зімою. У церкву Ви не ходите. Чи не гостей ждете? І кізяк біля двору прибрали, і стежку піском висипали. Ану, коліться, кумо!
Тин під могутніми куминими грудьми почав, потріскуючи, хилитись.
– Кумо Галько! Не ламайте мені тину. Я на ремонт витратила три чарки горілки. Мій гаспид на дурняк робить не хоче. Налий, зроблю, ні, бойкот об'являє.
– То шо за празник? Бо в мене ні радіво не робить, а телевізор зараз немає коли дивитись. Може президент щось придумав?