стіл.
– А для етого существуєт криша!
– Бачте, кумо, добре їм, під дахом роблять, ні сніг, ні дощ не страшні.
– Да нєт, другая криша. Бєрьом биков, платім дєньгі, оні охраняют от наєздов.
– Ой Боже, кумо, в їх бички не тільки на корівок стрибають, а й сторожують, як у нас собаки. Вчені, мабуть.
– Ну, дєревня! – в сторону кинула гордська сваха, переводячи подих. – Да, віжу, у вас цівілізація і нє ночевала. Но ето ми поправім. Дай время.
– Свашечко! Ви що питемете? Самогоночку чи може наливки з дороги? – защебетала Манька, протираючи рушником запітнілі графинчики.
– Нєт, я свою. Гдє моя сумка? – озирнулась по сторонах сваха Ліза.
– Та ось, на бильці висить, – спохватилася сваха Манька, подаючи невеличку шкіряну сумку з величезною кількістю блях та ланцюжків.
– Вот! «Бєлая лошадь»! Віскі із запада! Рекомєндую всєм. – Витягла із сумки півлітрову пляшку заморського пійла. – Нєсколько лєт употрєбляю. Как бальзам Бітнера.
– Ну а ми вже своєї, домашньої, – рука свахи Маньки потягнулась до графина з біленькою, та на півшляху повернулась до наливки.
– Розпечатаємо, кумонько, душу наливкою, а потім уже добавимо біленькою. Ви як, кумо?
– Як ви, так і я. Ви ж знаєте, я з вами душа в душу!
Городська сваха налила чарочку своєї «лошаді», куми – вишневої наливки, чокнулись та залпом випили. Сваха, що страждала від дієти, накинулась на м'ясо: миска холодцю швидко догнала перед тим вкинуте індиче стегенце, а за ним полетіли відбивні та котлети.
Кума Галька штовхнула Маньку під столом ногою, кивнувши на графинчик:
– Наливай, бо закуски на стане! – І знову чарка «лошаді» та дві самогону були використані для підняття життєвого тонусу. Після третьої потяглася неспішна розмова.
– Свахо, а коли ж свадьбу робити будемо?
– Зачєм свадьба, оні уже давно вмєстє жівут, по – європєйскі.
– Та не по звичаю це, треба свадьбу, бо скажуть, що зажерлася Манька, єдиному сину не захотіла свадьбу справить.
– Ну єслі ви настаіваєтє, сдєлаєм свадьбу, когда скажєтє.
– Я то нє настаіваю, та обичай такий у нас. Треба.
– Тогда давайтє согласуєм врємя. Я за тєм і прієхала.
Після довгого скакання на «Бєлой лошаді» городська сваха лягла спочити на пухових перинах, а дві куми, обговорюючи останні новини, пішли порати худобу.
По указу голови мале й старе сходилось до клубу на збори. Кутчани та родичі збирались у купки, обговорюючи останні новини. Хома Опанасович з активом, у який входили він сам, секретарша, кур'єр та начальник охорони стояли осторонь, рахували, скільки вже зібралось присутніх. Від гурту до гурту носилася маленька жіночка у розкльошених штанях та спортивній бобці з закоченими рукавами та щось втолковувала хуторянам.
– Хомо Опанасовичу! – порушила мовчанку секретарша. – Вже зібралось вісімдесят дві душі. Може будемо починати? Бо розходитись почнуть.
– Люську та бабу Параску