старшим, чотирнадцятирічним Юрком, пішла до лісу. Хлопець був на сьомому небі, коли спеціально на нього пошили повстанський однострій, видали дві гранати, автомат і пістолет «зауер». Але стріляти доводилося нечасто, більше сидів у криївці. Жучок опанував друкарську машинку і строчив переважно на клавішах. Часом друкував такі матеріали, до яких ніхто не мав доступу, окрім найвищих провідників.
Маму він бачив рідко, бо Орися постійно відходила на завдання. Одного разу не з’являлася рік, і всі думали, що вона загинула. У стосунках із сином була сувора і стримана, як «чужа цьоця». Я собі так здогадуюся, що до лісу Орися забрала Юрка не тому, що була нагальна потреба в його праці. Вона боялася, аби хлопець не заломився, потрапивши в лабети гебістів, адже він знав багатьох підпільників, які приходили по зв’язках до Орисі. Та після тривалої розлуки вона не втрималася і пригорнула синову голову до грудей.
– Як тобі тут? – спитала.
– Ліпше ніж де.
– Голод не дошкуляє?
– Ніц не дошкуляє, ото лишень бомки[27], – пожартував Жучок, щоб розвеселити маму.
Але її обличчя було кам’яне.
– Чула-м, ти був у бою. Страшно було?
– Не встиг і злякатися. Кулемети так сікли дерева, що мені на голову впало сорочине гніздо.
– Я знала, що ти хоробрий у мене.
– Андрійка не виділи, мамо? – спитав Юрко.
– Він у добрих людей. Колись ти його знайдеш.
– Чому я?
– Бо ти його старший брат.
Жучок пробув у підпіллі трохи більше двох років. У червні 1952-го їх здав окружний провідник СБ Клим. Запроданець час від часу викликав цілі групи підпільників на зустріч, а там їх чекали засідки. Групу Ненаситця, до якої входили Орися і Жук, він закликав до озера Лебедин начебто на стрічу з представником крайового проводу. Пізнього червневого вечора вони спершу зустрілися з Климом, якого Жучок добре знав. І хоча в охороні окружного провідника Безпеки були незнайомці, нікому й на гадку не спало його запідозрити. Клим сказав, що спершу на стрічу підуть друг Ненаситець і подруга Орися. Уже стемніло, коли вони відійшли. Жучок залишився з Кригою та Мироном. Обох переймав неспокій, їм не подобалося, що підпільників викликають нарізно.
Через півгодини Клим повернувся й наказав, аби з ним ішов Жук. Тут хлопцеві вперше щось зашкребло, і він здивовано запитав:
– Хто я такий, аби мене викликав крайовий провідник?
– Напевно, тебе хочуть легалізувати, – відповів Клим.
Та коли вони відійшли далі, есбіст зненацька навів на Жучка автомат і звернувся до нього на «ви»:
– Друже Жук! Ви заарештовані!
Клим ще якийсь час удавав вар’ята, що це, мовляв, формальна перевірка СБ, оскільки серед своїх завівся агент. Але невдовзі з-за кущів на Жучка налетіли ґевали і скрутили йому руки сирицею. Клим невідь-куди здимів, а перевдягнуті в повстанців гебісти заговорили по-своєму.
– Сколька іх там асталось?
– Кажєцца, двоє.
Зненацька