від батьків і предків душевна велич, якої доти не було навіть сліду. Приголомшена стражданнями, змучена жінка, яка ніколи не цікавилась своєю душею, зауважила в собі переміну: саме тоді, коли скінчилася її монарша влада, вона відчула, як у ній росте щось нове й велике, яке б не виросло без отих страждань. «Тільки в нещасті починаєш розуміти, хто ти насправді» – ці напівгорді, напівзворушливі слова раптом зірвались у неї з уст разом із подивом: вона передчула, що саме завдяки стражданням її незначне й пересічне життя стане прикладом для прийдешнього. Усвідомлюючи це високе зобов’язання, вона немов підносилась, і її характер переріс сам себе. Незадовго до того, як розбилася смертна оболонка, витворився шедевр, який уже не загине: в останні, найостанніші хвилини життя Марія Антуанетта, пересічна людина, нарешті досягла трагедійної міри і стала такою ж великою, як її доля.
Марія Антуанетта
Дитину одружують
Сотні років на численних німецьких, італійських і фландрських бойовищах змагалися за провід у Європі Габсбурґи і Бурбони – аж поки зрештою втомились і ті й ті. Коли вже доходило до краю, побачили давні вороги, що їхні невситимі ревнощі лиш прокладають дорогу іншим монаршим домам: єретичний народ з англійського острова вже тягнеться до влади над світом, протестантський Бранденбург уже виріс у могутнє королівство, напівпоганська Росія вже ладна до безмежжя розтягувати свої кордони. «Чи не ліпше, – почали (як завжди, запізно) питати себе владарі та їхні дипломати, – укласти мир між собою, ніж знов і знов собі на шкоду, а невірним вискочням на добро починати воєнні грища?» Шуазель з двору Людовіка XV і Кауніц, дорадник Марії Терезії, уклали союз і, щоб він був тривким, а не простим собі перепочинком між двома війнами, запропонували обом династіям, Габсбурґам і Бурбонам, поєднатися кровними узами. В Габсбурзькому домі ніколи не бракувало принцес на порі, тож і цього разу було з кого вибрати, та й іще якого завгодно віку. Міністри спершу гадали одружити з котроюсь габсбурзькою принцесою Людовіка XV, незважаючи на його більш ніж сумнівні звичаї і на те, що він уже дідусь; та найхристиянніший король миттю перескочив з ліжка Помпадур до ліжка іншої фаворитки, Дюбаррі. Імператор Йосиф, овдовівши вдруге, теж не виказував ніякого бажання побратися з однією з трьох підстаркуватих дочок Людовіка XV – отож залишалася третя і найприродніша комбінація: заручити юного дофіна, онука Людовіка XV й майбутнього наступника французької корони, з котроюсь донькою Марії Терезії. 1766 року одинадцятирічній Марії Антуанетті вже можна було робити поважні пропозиції, і 24 травня австрійський посол ясно пише імператриці: «Король дав зрозуміти, що Ваша величність може вважати проект певним і вирішеним». Але дипломати не були б дипломатами, якби не пишалися тим, що роблять просте складним, а передусім спритно зволікають із кожною важливою справою. Почались міждвірські інтриги, минає рік, другий і третій, і Марія Терезія, маючи підстави для сумнівів,