– через те я стривожена, тому так непокоюсь… Єдине, що я можу тепер вам порадити, це не кваптеся, на все дивіться власними очима, нічого не міняйте, хай усе розвивається саме, інакше постануть нескінченні інтриги та хаос і ви, мої любі діти, вскочите в таку халепу, що навряд чи вам удасться з неї вибратись». Здалеку, з височіні набутих за довгі роки спостережень і знань досвідчена володарка набагато ясніше провиділа непевне становище Франції, ніж її діти зблизька; насамперед вона всім святим закликає обох жити в мирі із Австрією, отже, зберегти мир у цілому світі. «Щоб обидві наші держави зробили в себе лад, їм потрібен самий тільки мир. Якщо ми й далі житимем у злагоді, то нашим дітям ніхто не перешкодить і Європа втішиться спокоєм і щастям. Щасливі будуть не тільки наші народи, а й решта». Та найсуворіше вона застерігає доньку від легковажності й потягу до втіх: «За це я боюся найдужче. Тобі вкрай потрібно пройнятися чимось поважним і насамперед стерегтися марнотратства. Найважливіше, щоб після втішного початку, який перевершив усі наші сподівання, й далі пішло все гаразд і ви були щасливі, давши щастя й народові».
Перейнявшись тривогою матері, Марія Антуанетта знай роздає обіцянки. Визнає свою нехіть до серйозного діла і присягає виправитись. Але серце старої жінки й далі віщувало недобре, не вщухала тривога. Вона не вірила, що корона принесе їм щастя, не вірила в щасливу долю своєї дочки. Й поки заздрісний світ вітав Марію Антуанетту, стара мати гірко зітхає в листі до свого вірного посла: «Гадаю, що її найкраща пора вже минулась».
Портрет королівського подружжя
У перші тижні після сходження на трон нового короля гравери, художники, різьбярі й карбувальники скрізь і завжди мають повні руки роботи. Тож і у Франції мерщій поприбирали зображення давно вже не «найлюбішого» короля Людовіка XV, замінивши їх портретами нових володарів у пишних коронах: Le roi est mort, vive le roi. Щоб добропорядне обивательське обличчя Людовіка XVI скидалося на цезарське, вправному карбувальнику не було ніякої потреби вдаватися до надмірних мистецьких лестощів, бо, якщо не брати до уваги коротку і грубу шию, голову нового короля аж ніяк не назвеш нешляхетною: пропорційний спадистий лоб, круто, майже сміливо згорблений ніс, повні чуттєві губи, м’ясисте, але правильне підборіддя – вкупі все це давало статечний і досить симпатичний профіль. Милостиво підмалювати годилося б, напевне, очі, бо без лорнета надзвичайно підсліпий чоловік за три метри вже нічого не бачив; різцеві майстра слід було чимало врізати й прибирати, щоб надати хоч якоїсь владності погляду каламутних банькатих очей під важкими повіками. В такого тюхтія, як Людовік, кепсько також із поставою; змалювати його випростаним і величним у найпишнішім убранні – чистий клопіт усім двірським живописцям, бо вже замолоду гладкий, неповороткий і до смішного незграбний підсліпа, дарма що майже сягав шести футів і не горбився, на кожній офіційній церемонії виробляв якісь прикрі недоречності (la plus mauvaise tournure qu’on pût voir)[35].