двірські музики оголосили оперу такою, що «й поставити не можна», вона змусила негайно її прийняти і, не зволікаючи, перейти до проб. Щоправда, протегувати цьому незгідливому, сварливому чоловікові, одержимому фанатичною непоступливістю великих митців, було не так уже й легко. На пробах він так грізно напускався на розбещених співачок, що ті, плачучи, бігли за розрадою до своїх високородних коханців; він безжально тиснув на незвиклих до такої точності музик і, мов тиран, заправляв усією оперою; крізь зачинені двері долинала його грімка лайка, не раз і не два він погрожує все закинути й повернутись до Відня – і тільки страх перед королівською заступницею вберігає від ще одного скандалу. Нарешті на 13 квітня 1774 року призначили прем’єру, двір уже замовив собі ложі й карети. Аж тут захворів один співак і його мерщій треба було замінити. Ні, затявся Ґлюк, і прем’єру відсунули. Йому страшенно докоряли – що на нього найшло, таж двір уже підготувався, як це насмілився композитор, та ще й простого роду, а до того ж чужинець, урвати високі двірські готування, порушити збори найяснішого панства через якогось більш або менш годящого співака. А мені це байдуже, – лютує той, упертий, мов селюк, – ліпше вкинути партитуру в огонь, ніж грати абияк оперу, і, обурившись, подається до своєї заступниці Марії Антуанетти, яка потішалась цим шаленцем. Вона зразу стала на бік «bon Gluck»[31], і на досаду великому панству двірські карети було розпряжено й прем’єру відсунули на дев’ятнадцяте число. Крім того, через міністра поліції Марія Антуанетта вжила заходів, щоб не дати вельможному панству вилляти свистом свою злість на нелюб’язного музику; вона владно й прилюдно, немов ідеться про власні інтереси, боронить справу свого співвітчизника.
І справді, прем’єра «Іфігенії» була тріумфом, але швидше Марії Антуанетти, ніж Ґлюка. Газети й публіка сприйняли її радше холодно, знайшли, що в опері «поряд із дуже добрими місцями є й вельми плиткі», – адже нетямуща публіка рідко з першого погляду збагне геніальну смілість у мистецтві. Все ж Марія Антуанетта притягла на прем’єру цілий двір, навіть її чоловік, що ніколи не жертвував ловами заради музики сфер і більше цінував забитого оленя, ніж дев’ятерицю муз, мусив цього разу поступитися. Оскільки належний настрій запанував не зразу, Марія Антуанетта у своїй ложі демонстративно ляскала в долоні після кожної арії, з чемності дівери та ятрівки, а за ними вже цілий двір теж заходжувались ревно ляскати, – й усупереч усяким інтригам цей вечір став видатною подією в історії музики. Ґлюк завоював Париж, Марія Антуанетта вперше прилюдно накинула дворові й місту свою волю, її особистість здобула першу перемогу, молода жінка нарешті об’явилася всій Франції. Ще кілька тижнів – і титул королеви зміцнить ту владу, яку вона гордо здобула самотужки.
Le roi est mort, vive le roi![32]
27 квітня 1774 року на ловах несподівано занедужав король Людовік XV, голова йому аж репалась від болю, і він повернув до Тріанону, свого