як мушва, як та сраля, прости Господи. А де ж ви там, у городах своїх, знайдете такого батька, такого робітника, такого вшивальничка, такого золотого чоловіка, як ваш Левко? Таж він наш Левко, а не ваш! У нього руки, що за руки – ціни їм не складеш! І розбитний же він у нас – і до плуга, і до рала, і до молодиць гала-драла, а ви, значить, розлітаєтесь…
І тільки рибалки не спускали очей з поплавців: баба бабою, а риба рибою, – та Левкова родина поволі ховалась за горою.
Довго стоїть перед очима далека, зрошена нічним дощем степова дорога, по якій вони від’їздили, ніби набивала собі ціну й хотіла здатися дорогою вічності…
Епілог
Корінці яблук не витримують ваги плодів – гучно ковтає їх криниця, лякаючи метких ластів’ят. І коли коловорот одягається в ланцюг, обмотуючись виток за витком, і коли відро, повнісіньке по вінця, стане на свіжовстругані цямрини, там мокро спалахне одне, двоє, троє яблук. Це вони легенько погойдуються в розсохлих діжках, що стоять обіч криниці, це їх несуть із водою на вигнутих коромислах.
І біжать сюди стежки – то витерті щодень босими ногами, то майже зарослі.
Гурт молоденьких дівчат щебече біля криниці.
Порипує коловорот, дівчата миються, одставивши стрункі загорілі ноги, танцюють на мокрій траві, регочуть, обливаючи одна одну; Левко сидить угорі на самому вершку яблуні й пасеться очима на їхніх струнких засмаглих тілах. Дівчата й гадки не мають, як назирає за ними старий. І ввірвався терпець у діда – цілий яблуневий дощ бризнув на землю, в діжки з водою, в порожні відра, в криницю, на метких реготух – дівчата з повними фартухами яблук не встигають одбігти.
І знову тихо, лише батько завмер на вершку яблуні, над ним серпневе небо, посмуговане білими стрічками вихлопних газів. І видно дідові Левкові, як на призьбі гріється на сонці Соломія, склавши руки на повному животі, як ганяє навколо хати сіроокий онук у матросці – вербовий пропелер захлинається вітром…
Вона вічна, ця криниця – безодня,
Тече вода та й ізо дна холодна…
Камінний хрест Івана Дідуха, по прізвиську Переломаний
Літературний сценарій за новелами Василя Стефаника
Діють:
Іван Дідух, по прізвиську Переломаний, або Мнєкий.
Іваниха – баба Катерина Дідушка.
Два сини, вже канадійці.
Внучок Андрійко – грамотний.
Кум Михайло, по прізвиську Твердий.
Сусід Петро.
Сусід Гьоргій.
Сусід Андрей.
Молодий ґазда Яків.
Кума Тимофіїха.
Злодій зі світа.
Мати-небіжка.
Дівчатка з сухими квітками.
Діти з труною.
Односельці Івана Дідуха.
Кінь Івана Дідуха.
Жайворонок.
Сонце.
Горб.
Камінний хрест.
Смерть – біла плахта.
І
Як дід Іван, по прізвиську Переломаний, на свій родовий