популярною стала теза, що «не народ для держави, а держава для народу», і частина націоналістів почала називати себе націонал-демократами, виявляючи увагу до демократичних процедур. За прикладом «колег» у Європі, націоналістичні лідери сподівалися, що чесні вибори дадуть їм місце у владі.
Громадські виступи не згодних з результатами виборів до Держдуми у 2011 р. призвели до серйозних дискусій щодо можливості об’єднання націоналістів та лібералів. О. Навальний восени 2011 р. агітував своїх прихильників виходити на «Русский марш», а гасло про введення візового режиму з країнами Центральної Азії почала підтримувати частина лібералів. Однак у 2014 р. російський націоналізм потрапив у найсерйознішу кризу за всю пострадянську історію. Анексія Криму, війна на Донбасі, масштабна державна пропагандистська кампанія, перемикання уваги росіян із внутрішніх проблем на зовнішню політику призвели до різкого зниження популярності націоналістичних гасел. Націоналістичні лідери виявилися під найсильнішим за останні роки тиском влади, а рядові активісти – дезорганізовані.
Послідовне придушення можливих конкурентів здійснюється чинною владою політичними, інформаційними та відверто репресивними засобами. Це стосується як політичних партій, незалежних ЗМІ, так і громадських об’єднань, не підконтрольних владі.
Починаючи з ухвалення федерального закону, яким деякі неурядові громадські організації (далі – НУО) віднесено до «іноземних агентів»,[142] тиск на них неухильно збільшується. Згідно з цим законом, будь-яка російська НУО, яка займається політичною діяльністю й отримує фінансування з-за кордону, повинна бути включена до реєстру НУО, що виконують функції іноземного агента, із запровадженням для неї особливого правового режиму з більш частою звітністю і посиленими перевірками.
Саме поняття «політична діяльність» виписане в законі нечітко, що дає змогу застосовувати його в разі потреби на розсуд міністерства юстиції РФ. Станом на 10 жовтня 2016 р. до реєстру входять 145 організацій,[143] значна їх частина була вимушена припинити свою діяльність у Росії.
На думку окремих експертів, такі дії призвели до систематичного руйнування НУО, громадянської активності, благодійної діяльності. Вони вказують на те, що життя включених до реєстру НУО перетворюється на нескінченну низку перевірок і безглузду виснажливу звітність, яка замінює всю активну діяльність.[144] Інші фахівці зауважують, що нинішня технологія влади націлена на розрив зв’язків – соціальних, міжгрупових, між різними верствами і регіонами, на руйнування систем комунікації всередині суспільства за допомогою цензури, дифамації, наклепу, репресій. Демагогія і залякування повинні привести суспільство в стан одновимірної плазми – тотальної однодумності й одностайної Росії.[145]
Особливим елементом стримування росіян від небезпечної для режиму активності є політика