протести завжди призводять до збройних зіткнень різного масштабу і характеру, якщо їх вчасно не розігнати/скасувати/заборонити;
– організація заходу такого рівня, що дозволяє повалити режими, неможлива без активної, явної чи прихованої, грошової підтримки різних спеціальних фондів, посольств і спецслужб країн НАТО. Участь у таких заходах асоціюється з продажністю;
– реалізація права народу на самовизначення і перехід до демократії є лише декларативною метою «кольорових» революцій: під їх прикриттям відбувається ліквідація урядів та режимів, незручних для західних держав; при цьому повністю ігноруються можливі загрози для звичайних громадян;
– у країнах, де мирна фаза призводить до воєнного конфлікту, Захід допускає відкриту чи латентну військову інтервенцію для допомоги революційним силам (Лівія) чи втримання влади після успішного перевороту (Україна).
У суспільній свідомості вибудовується стійка фобія «кольорових» революцій та готовність прийняти будь-які заходи влади, спрямовані на їх запобігання: заборона чи повний контроль над мирними зібраннями, повна заборона іноземного фінансування громадських інституцій або їх демонстративне переведення у статус іноземних агентів, формування суспільної недовіри до ліберальних ідей та політичних сил. Нарешті, у березні 2016 р. Генштаб РФ зарахував «кольорові» революції до форм гібридної війни.
Далі застосовується маніпулятивна технологія навішування ярлика такої революції абсолютно всім якісно організованим формам громадянського протесту, які не є «акціями-одноденками», здатні набути підтримки у ЗМІ, з боку політичних структур та інститутів громадянського суспільства.[147] Існують також ідеї стосовно автоматичного визнання «мережевих структур залучення громадян до протестної діяльності» учасниками гібридних війн і диверсантами.[148]
Таким чином, у внутрішній політиці Росія використовує елементи вибіркової, декоративної демократії: свобода слова, свобода мирних зібрань, гласність безперешкодно реалізуються виключно у випадку корисних для влади чи ініційованих нею акцій. Поза ними ініціативи обмежуються чи повністю забороняються, а їхні організатори зазнають переслідувань. Репресії проти інакомислення набувають легальних форм унаслідок формування відповідного нормативного поля (на кшталт антитерористичних законів І. Ярової), а легітимності в очах суспільства їм додає практика навішування ярликів «іноземних агентів» на окремих активістів чи інститути громадянського суспільства.
Після невдачі виступів на Болотній площі і під враженням від сформованої у ЗМІ картини подій на Донбасі лише 6 % росіян вважають, що можуть впливати на стан справ у країні, 18 % – що здатні вплинути на дії російського керівництва, 12 % – готові особисто взяти участь у протестах. Громадяни РФ не бачать альтернативи ані нинішньому лідеру держави, ні встановленому ним політичному режиму.
Після третьої інавгурації В. Путіна гібридна