з огидою устати.
Пасквала
Та на те вони митці;
ми їм вірим, необачні,
а вони такі невдячні,
мов ледачі горобці.
Як притисне цих створінь
взимку холод, голод клятий,
то летять до нас у хати:
«Ой рятуйте, цінь-цвірінь!»
Раді навіть крихті хлібній,
що впаде їм зо стола,
а діждалися тепла —
вже їм люди не потрібні;
і не та вже мова в них,
вже нікого знать не хочуть,
тільки з стріхи цвірінькочуть:
«жив-жив-жив!» та «цур дурних!».
Отакі ж і всі мужчини:
поки в них горить жага,
то і «люба», й «дорога»,
і «зоря моя єдина»,
а доб’ється він свого —
і уже не та розмова;
тільки й чуєш: «будь здорова»,
тільки й бачила його.
Лавренсія
Ані жодному не вір!
Пасквала
Певна річ, од них лиш кривда.
Менго, Баррільдо й Фрондосо; ті, що й були.
Фрондосо
Та й запеклий ти, Баррільдо, —
Хоч із ким затієш спір.
Баррільдо
Поспитаймо у дівчат,
ці розсудять якнайліпше.
Менго
Щоб було воно ще кріпше,
то побиймось об заклад:
якщо виграю я справу,
ви заплатите мені
по закону – удвійні.
Баррільдо
Хай і так; але цікаво,
що в заклад поставиш ти?
Менго
Ставлю скрипку із самшита;
варт вона амбара жита —
кіп не менш як десяти.
Баррільдо
Що ж, я згоден.
Фрондосо
Ну, давай!
Добрий день, прекрасні дами!
Лавренсія
Ми вже дами? Бог із вами!
Фрондосо
Це у нас такий звичай:
хто школяр – то вже студент,
хто сліпий – короткозорий,
хто кульгавий – то нескорий,
хто злодюга – претендент,
хто сутяга – діловий,
хто плутяга – то розумний,
хто невіглас – легкодумний,
хто хамлюга – то прямий,
хто ротатий – златоуст,
хто банькатий – прозорливий,
боягуз – то соромливий,
хто скупий – то має глузд,
хто дурний – то простодушний,
хто вже лисий – то й мудрець,
хто крикун – то молодець,
пранцюватий – золотушний,
хто бурчливий – то серйозний,
хто незносний – то дивак,
хто розпусний – має смак,
хто скажений – то нервозний,
хто нахабний – то вже смілий,
хто пузатий – заживний,
хто цибатий – то стрункий,
хто горбатий – то похилий…
Можна, бачите, словами
все на світі личкувать;
то чому ж би не назвать
вас мені – «прекрасні дами»?
Лавренсія
То,