чоловік ніколи не стане ані агентом, ані покірним виконавцем чужої волі, ані гравцем, що веде гру – однаково, в своїх чи чужих інтересах. Ні, люди цього сорту повинні обслуговувати його, Френка. Справжній чоловік, фінансист, не може бути знаряддям в руках інших. Він сам користується ними. Він створює. Він керує.
Ясна річ, вичерпно ясно Ковпервуд зрозумів усе це в свої дев’ятнадцять чи двадцять років. Але на ту пору він іще не дозрів для того, щоб зробити зі своїх знань практичні висновки. Проте він твердо вірив: настане і його час.
7
Між тим, як це не дивно, захоплення Френка дружиною містера Семпла потай продовжувало зростати. Одного разу, отримавши запрошення відвідати їхній дім, він відгукнувся на це з піднесенням. Семпли жили неподалік від Ковпервудів, на Фронт-стрит. Влітку їх особнячок потопав у зелені. З маленької веранди на південному боці відкривався чарівний вид на річку; всі вікна і двері у верхній своїй частині були прикрашені вітражами з кольорового скла. Внутрішнє оздоблення будинку було далеко не таким, як хотілося бачити Френку. Ані найменшої витонченості, хоча меблі нові і добротні… Картини – ну що ж, картини як картини. Книжкові полиці взагалі не заслуговували на увагу – Біблія, два-три модних романи, кілька більш-менш солідних альманахів і купа застарілого книжкового мотлоху, що дістався Семплам у спадок. Правда, порцеляновий посуд був чудовий, з ніжним малюнком. Килими та шпалери – неприємно кричущих тонів. Зате гарна була сама Ліліан: яку б позу не прибрала ця жінка, вона залишалася незмінно прекрасною.
Дітей у них не було, але не з провини місіс Семпл, – їй дуже хотілося мати дитину. Вона мало зустрічалася з людьми (якщо не брати до уваги дівочих років, коли її батьків часом відвідували родичі і дехто з сусідів). Двоє братів і її сестра теж жили в Філадельфії і вже встигли завести сім’ї (вони вважали, що Ліліан зробила прекрасну партію).
Вона ніколи не була палко закохана в містера Семпла, хоча охоче вийшла за нього. Семпл аж ніяк не належав до людей, здатних пробудити сильну пристрасть у жінці. Відмітними його рисами були практичність і педантична акуратність. Взуттєвий магазин у нього був пристойний, з великим асортиментом модних новинок, приміщення світле і дуже чисте. На містера Семпла іноді нападала балакучість, і тоді він довго торочив про взуттєве виробництво, про нові колодки і моделі. У торговельний обіг тоді тільки починало входити готове взуття – частково вже й машинного виробництва. У містера Семпла завжди був запас такого взуття, але він не відмовлявся і від послуг приватних шевців, які шили на замовлення.
Місіс Семпл любила іноді щось почитати, але частіше сиділа, немов занурена в роздуми (що, втім, аж ніяк не пояснювалося її глибокодумністю). Зате вона при цьому милувала око тією рідкісною красою, яка робила її схожою на античну статую або на учасницю грецького хору. Без сумніву, саме такою її й уявляв Ковпервуд, бо він з самого початку не в змозі був відвести