Тоді йому доводилося покривати свою заборгованість за цінами, призначеними особами, яким він та інші «порожні» маклери продали папери.
На перших порах Френка тішив отой таємничий вираз всезнайства, властивий молодим маклерам. Вони були щиро і так безглуздо підозрілими. Їх більш досвідчені колеги, як правило, залишалися непроникними. Вони розігрували байдужість і нерішучість, але самі, мов хижі риби, пильнували спокусливу здобич. Мить – і можливість упущена: хтось інший скористався нею. Кожен з них не випускав з рук маленького блокнота. У кожного була своя манера підморгувати, своя характерна поза або жест, що означали: «Гаразд. Я беру». Іноді здавалося, що вони майже не підтверджують своїх продажів або покупок, – адже вони так добре знали один одного. Але це тільки здавалося. Коли на біржі чомусь панувало пожвавлення, там юрмилося куди більше біржовиків та їхніх агентів, ніж у дні, коли біржа працювала мляво, і в справах відчувався застій. Удар гонга о десятій годині ранку сповіщав про початок операцій, і коли намічалося помітне підвищення або пониження акцій однієї або декількох компаній, там можна було спостерігати цікаву картину. Людей п’ятдесят, а то й сто водночас кричали, розмахували руками, метушилися, як очманілі, туди-сюди, намагаючись отримати вигоду з пропонованих або необхідних паперів.
– Даю п’ять восьмих за п’ятсот штук «П» і «У»! – вигукував маклер (Райверс, Ковпервуд або хто-небудь інший).
– П’ятсот по три чверті! – кричав у відповідь агент, який отримав вказівку продавати за цією ціною, або грав на пониження – в надії пізніше купити потрібні акції та виконати отримане замовлення та ще дещо підробити на різниці.
Якщо акцій за цією ціною на біржі було багато, то покупець, Райверс наприклад, стояв на своїх «п’яти восьмих». Помітивши, однак, що попит на папери, які цікавили його, зростає, він платив за них і «три чверті». Якщо професійні біржовики підозрювали, що Райверс отримав замовлення на велику партію тих чи інших акцій, вони всіляко намагалися забігти наперед і купити їх до нього хоча б по «три чверті», плануючи потім продати їх йому з невеликою націнкою. Ці професіонали були, звичайно ж, тонкими психологами. Їх успіх залежав від здатності вгадати, чи має той або інший маклер, який представляє якогось великого ділка на кшталт Тая, досить значне замовлення, щоби впливати на ринок і дати їм можливість «обернутися», як вони висловлювалися, з прибутками, перш ніж він завершить свої закупівлі. Так шуліка насторожено вичікує нагоди вирвати здобич із пазурів суперника.
Чотири, п’ять, десять, п’ятнадцять, двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят осіб, а часом і весь натовп, намагався використовувати підвищення тих чи інших паперів, пропонуючи або купуючи їх. Тоді здіймалася неймовірна метушня, і гамір ставав оглушливим. Окремі групи продовжували займатися купівлею-продажем інших паперів, але переважна більшість кидала всі свої справи, щоб не упустити вигідного шансу. Молодші маклери і клерки, прагнучи охопити все разом і обернути на свою