панчохи і бляшанки. Країна, здавалося, летіла в прірву. Попереду вже маячила війна з Півднем або його відмежування. Нервова лихоманка охопила всю націю. Люди викидали на ринок всі свої цінності, аби роздобути готівку. Тай звільнив зі своєї контори трьох службовців. Він намагався економити на чому тільки можна і пустив в обіг всі особисті заощадження, аби врятувати вкладений в цінні папери капітал. Він заклав свій будинок і земельні ділянки – одне слово, все, що мав. Молодий Ковпервуд неодноразово слугував йому посередником і носив пакети акцій в різні банки з наказом отримати під них хоч скільки вдасться.
– Дізнайтеся-но, чи не позичить мені банк вашого батька п’ятнадцять тисяч ось під це, – сказав він одного разу Френку, дістаючи товсту пачку акцій «Філадельфія і Вілмінгтон».
(Френк пам’ятав, що батько колись називав їх досить солідними.)
– Відверто кажучи, це дуже хороші папери, – нерішуче вимовив Ковпервуд-старший, побачивши акції. – Вірніше, вони були б хорошими в будь-які інші часи. Але зараз так сутужно з готівкою… Ми з великим напруженням розплачуємося за нашими власними зобов’язаннями. Утім, я поговорю з містером Кугелем (Кугель був головою правління банку).
Була довга розмова, довге очікування. Нарешті старший Ковпервуд повернувся і повідомив Френку, що вони навряд чи зможуть провести цю операцію. Вісім відсотків – усталений в цей час дисконт – занадто невигідні умови, з огляду на загальну нестачу грошей. Містер Кугель якщо і погодиться, то хіба що на онкольні позики[7] з розрахунку десяти відсотків. Френк повернувся до свого довірника, комерційна душа якого обурилася на це повідомлення.
– То скажіть же, чорт забирай! – в нестямі вигукнув Тай. – Невже у всьому місті немає більше грошей? Адже це кінець – такі відсотки! Я не витримаю. Ну, гаразд. Забирайте ці акції і несіть мені гроші. Але це нікуди не годиться, геть нікуди!
Френк знову подався до банку.
– Містер Тай згоден на десять відсотків, – спокійно оголосив він.
Таю був відкритий кредит на п’ятнадцять тисяч доларів з правом негайного його використання, і він тут же перерахував усю суму в Джирардський національний банк, щоб заткнути там «діру». Отак ішли справи.
Між тим молодий Ковпервуд уважно вдивлявся в фінансовий стан країни, що все погіршувався. Проблема рабовласництва, розмови про від’єднання Південних штатів, загальний підйом або занепад добробуту країни турбували його лише тією мірою, якою вони безпосередньо торкалися його інтересів. Він прагнув стати справжнім фінансистом, але тепер, ознайомившись із закулісною стороною біржової справи, вже не був упевнений у своєму бажанні зробити кар’єру біржовика. Біржова гра за умов, створених цією панікою, була пов’язана з надзвичайним ризиком. Багато маклерів розорилися. Френк уже надивився на їхні змучені обличчя, коли вони вривалися до містера Тая і просили його анулювати ті чи інші їхні заявки. Навіть удома вони не почувалися в безпеці, як розказували. Адже їм загрожувала