підказки щодо здоров’я пацієнта часто ігнорували, коли наступного дня приходила інша медсестра.
Медсестри вважали такі умови роботи принизливими. Більшість із них вибрали свою професію за покликанням, прагнучи дбати про тих, хто цього потребує – працюючи медсестрою, важко розбагатіти, – а ці методи робили з їхнього покликання посміховисько. Одна з медсестер, котра зараз працює в Buurtzorg, розповідає про свою попередню роботу в місцевій патронажній службі:
«Увесь день ми мусимо носити з собою систему електронної реєстрації, що зводить з розуму. Часом увечері мені доводилося відвідувати 19 різних пацієнтів. У таких випадках устигаєш лише зайти, накласти пов’язку або зробити ін’єкцію – і вийти. Ти ніколи не можеш якісно закінчити свою роботу. А коли приходиш додому, то увесь час думаєш: “Хоч би інша медсестра, яка після мене прийде, не забула зробити те чи те”».[27]
Інша медсестра розповідає схожу історію про свій досвід роботи в одній з місцевих патронажних служб:
«В останні роки я відповідала за 80 пацієнтів, яких ніколи добре не знала…Планування роботи здійснювалося кимось, хто не знав пацієнтів. Багато разів виникали проблеми, коли я не могла пояснити пацієнтові, чому ніхто не прийде або чому не дотримується узгоджений час. За сім років у мене було 14 менеджерів, і це теж виснажувало. Організація стала занадто великою та складною в управлінні. Ніхто не відчував відповідальності за догляд пацієнтів. Щодня серед колег були скарги й конфлікти».[28]
Третя медсестра розповідає ось таку історію:
«Останньою краплею стало те, що керівництво моєї попередньої компанії захотіло, щоб ми продавали всілякий дріб’язок пацієнтам. Ми мали продавати продукцію з внутрішньої аптеки, створеної організацією. Нам було дуже неприємно, що над нашими досвідом та чесністю чиниться така наруга. Для мене і для багатьох колег це був поворотний момент у відданості роботодавцю».[29]
Люди, які працюють у штаб-квартирах цих організацій, не вважають свою роботу набагато більш значущою. У міру зростання тих компаній таке ставлення поширювалося й на інші рівні управління. Щиро вірячи у те, що роблять, керівники на кожному рівні намагаються виконувати свою роботу: наглядати за безпосередніми підлеглими, звертаючи пильну увагу на відхилення у бюджеті, двічі перевіряючи кожен запит на виділення коштів, перед будь-якою зміною у курсі лікування переконувалися, що все узгоджено з фахівцями. Тим часом мотивація та ініціатива потроху опиняються на узбіччі.
Buurtzorg – організація, що спричинила революцію у сфері патронажу, – була заснована наприкінці 2006 року Йосом де Блоком. Йос працював медбратом протягом 10 років, а відтак піднявся по службових сходах, щоб розібратися з ролями керівництва та співробітників у патронажній організації. Побачивши, що не може домогтися змін зсередини, він вирішив заснувати власну компанію.