Коли ти стомишся, то лише скажи нам. Гадаю, ти переконаєшся в тому, що мій електричний прилад простий, але ефективний. Це лише дванадцятивольтова батарея з автомобіля, проте я приєднуватиму її полюси до деяких цікавих частин тіла…
Дейлі простяг руку за спину, і я вперше помітив на стіні кнопку електричного дзвінка. Він натис на неї, і я почув, як за дубовими дверима задзвеніло. Засуви відсунулися, і двоє констеблів знов увійшли до кімнати.
– Відведіть його до камери, – наказав Дейлі.
Констеблі завагалися.
Я зрозумів, що їм досі не доводилося чути таких наказів.
– Виконуйте! – прогарчав Дейлі, і констеблі підступили до мене з обох боків.
Воллі легенько поклав мені руку на поранене плече, і я дозволив їм повести себе до камер. Дейлі йшов попереду. Мені хотілося спробувати свій шанс з Воллі, а що, як вийде?
– Як твоя мама, Воллі? – запитав я, ніби випадково.
– З нею все гаразд, містере Гаррі, – промурмотів він збентежено.
– Вона одержала подарунок, який я надіслав їй на день народження?
– Так, одержала.
Я відвернув його увагу, тобто домігся, чого хотів.
Ми порівнялися з Дейлі. Він стояв коло дверей, які вели до камер, чекаючи, поки ми пройдемо, і раз по раз ляпав києм по своєму стегну. Констеблі тримали мене з шанобою, легенько, невпевнені в собі, і я ступив крок убік, трохи відштовхнувши Воллі. Той поточився, і я, відступивши назад, визволився. Жоден з них не сподівався такого. Я подолав три кроки, які відокремлювали мене від Дейлі, перш ніж вони всі усвідомили, що я роблю. Я загилив інспектора коліном, підперши штурхана всією вагою свого тіла. Я поцілив йому між ніг. Це був чудовий, влучний удар. Хоч яку ціну довелося б мені заплатити за цю втіху, вона не видалася б мені занадто високою.
Дейлі злетів у повітря на вісімнадцять дюймів і стукнувся спиною об ґрати. Потім зігнувся в дугу, притиснувши руками низ живота, й заскавучав, неначе чайник, з якого виривається пара. Я наготувався завдати йому нового удару – тепер уже в обличчя, але констеблі оговталися й стрибнули вперед, щоб мене відтягти. Тепер вони діяли брутально, заломивши мені руку.
– Вам не слід було цього робити, містере Гаррі! – сердито закричав Воллі.
Його пальці вгородилися в мій біцепс, і я заскреготав зубами від болю.
– Сам президент визнав мене невинним, Воллі. Ти це знаєш! – криком відповів я йому.
Дейлі вже випростався, дарма що його обличчя досі було перекривлене від муки, а руки притиснуті до паху.
– Це підла змова, – я знав, що маю лише кілька секунд на те, щоб виправдатися.
Дейлі, хитаючись, наближався до мене й вимахував києм, широко роззявивши рота й силкуючись заговорити.
– Якщо він посадить мене в камеру, то вб’є мене, Воллі…
– Заткнися! – прогарчав Дейлі.
– Він би не наважився на це, якби президент…
– Заткнися! Заткнися!
Дейлі замахнувся києм, що засичав у повітрі, наче кобра. Він умисне націлився в мою рану, і гнучкий кий ляснув