також багато думав про Джиммі Норта і щоразу, коли віддавався непотрібному хвилюванню, переконував себе, що він лише незнайомець, який нічого не означав для мене. Та марно. У цьому була моя слабкість, і мені доводилося її переборювати. Я надто легко прив’язувався до інших людей. Я намагався існувати сам-один, уникаючи прихильностей, і після багаторічної практики досяг у цьому певного успіху. Тепер дуже мало хто може проникнути під мій панцир, але Джеймсові Норту це вдалося.
На третій день я почувався вже значно сильнішим. Я міг сісти в ліжку без сторонньої допомоги, долаючи помірний біль.
У моїй палаті вели офіційне розслідування. Це була закрита сесія, у якій брали участь лише голови законодавчої, судової й виконавчої влади Сент-Мері.
Сам президент, одягнений, як завжди, в чорний костюм і накрохмалену білу сорочку, з білосніжним вінцем навколо лисини, очолював це засідання. Допомагав йому суддя Гаркнес – високий, худий, засмаглий до темно-коричневого кольору чоловік, а інспектор Дейлі репрезентував виконавчу владу.
Президент найперше турбувався про мій комфорт і здоров’я. Я був один з його хлопців.
– Ви певні, що не дуже стомлюєтеся тепер, містере Гаррі? Усе, що вам треба, негайно попросіть, гаразд? Ми прийшли сюди лише для того, щоб вислухати вашу версію. Будь ласка, не хвилюйтеся. Нічого поганого з вами не станеться.
Інспектор Дейлі супився: йому не подобалося, що його в’язня оголошують невинним ще до суду.
Тож я ще раз розповів свою історію. Слухаючи її, президент докидав то спочутливі, то захоплені коментарі, тільки-но я зупинявся, щоб набрати в груди повітря, а коли я скінчив, він здивовано захитав головою:
– Я можу, містере Гаррі, сказати лише те, що небагато знайдеться людей, які б з такою мужністю й відвагою встояли проти тих бандитів. Ви згодні зі мною, джентльмени?
Суддя Гаркнес з радістю погодився, а інспектор Дейлі промовчав.
– І це таки були бандити, – провадив президент. – Ми послали відбитки їхніх пальців до Лондона, і сьогодні нас повідомили, що ті люди стоять на обліку в Скотланд-Ярді й прибули сюди під фальшивими прізвищами. Справжні бандити. – Президент глянув на суддю Гаркнеса. – Ви маєте якісь запитання, пане суддя?
– Не думаю, містере президент.
– Гаразд. – Президент задоволено кивнув. – А ви, інспекторе?
Дейлі подав йому надрукований на машинці список. Президент навіть не схотів приховувати свого роздратування.
– Містер Флетчер ще дуже кволий, інспекторе. Сподіваюся, ваші запитання справді важливі…
Інспектор Дейлі завагався, а президент жваво повів далі:
– Добре. Отже, ми всі дійшли згоди. Наш вердикт – смерть унаслідок нещасливого випадку. Містер Флетчер діяв з метою самооборони, а тому не відповідає за те, що сталося. Проти нього не буде висунуто жодного звинувачення, – він обернувся до стенографістки, яка сиділа в кутку. – Ви все записали? Надрукуйте це на машинці й надішліть копію до мого офісу на підпис, – потім він устав і підійшов