йому через плече й упав біля стоків на кормі. Ґатрі відхилився вбік. Його права рука гротескно звисала з пошкодженого суглоба, але цієї миті мій карабін замовк. Кулі закінчилися. Ми витріщилися один на одного, обидва тяжкопоранені, проте давня ворожнеча досі розділяла нас. Вона дала мені сили зіп’ястися навколішки й рушити до нього.
Порожній карабін вислизнув з моєї руки. Ґатрі щось забурмотів і відвернувся, підтримуючи перебиту руку здоровою. Спотикаючись, він пішов до свого пістолета, що лежав на палубі.
Я бачив, що не зможу його спинити. Він був поранений, одначе не смертельно, і я не мав сумніву, що він стріляє лівою рукою не гірше, ніж правою. А проте, доклавши нелюдських зусиль, я переступив через Матерсонове тіло й вийшов на палубу саме тієї миті, коли Ґатрі нахилився, щоб підняти з жолоба пістолет.
І тут мене врятувала «Танцівниця», здибившись, неначе дикий кінь. На неї накотилася висока хвиля, і Ґатрі поточився. Пістолет підстрибнув і знову перелетів через усю палубу. Мій супротивник повернувся, щоб перехопити його, але послизнувся на моїй крові, розлитій усюди, й упав. Він важко обвалився на поранену руку і скрикнув від болю, а тоді підхопився на коліна й швидко поповз до своєї блискучої чорної цяцьки.
Неподалік від рубки у спеціальній підставці стояли довгі гарпуни, схожі на більярдні киї. Кожен з них був десять футів завдовжки, з великим сталевим вістрям на кінці. Чаббі нагострив їх, мов стилети, щоб вони якнайглибше вгороджувалися в тіло спійманої на гачок риби, а сила удару відокремлювала б голову від хребта. Тоді рибу можна було витягти на борт за допомогою грубої нейлонової линви, прикріпленої до гарпуна.
Ґатрі майже добувся до пістолета тієї самої миті, коли я відкинув кришку підставки й схопив один з гарпунів. Мій ворог став підсувати пістолет так, щоб його було зручно взяти лівицею, зосередивши всю свою увагу на зброї. Поки Ґатрі був заклопотаний цим, я знову зіп’явся навколішки і, тримаючи в здоровій руці гарпуна, метнув його в зігнуту спину супротивника. Коли вістря зблиснуло над його хребтом, я, натиснувши щосили, якнайглибше загнав гарпуна між його ребер. Удар припечатав Ґатрі до підлоги. Пістолет знову випав з його руки й від похитування човна відлетів убік.
Ґатрі заверещав. То був розпачливий крик агонії: сталевий гостряк глибоко вгородився в його тіло. Я натис ще, намагаючись поранити серце або легені, але держак поламався коло самісінького вістря. Ґатрі перекотився по палубі до свого пістолета. Він відчайдушно намагався дотягтися до нього, а я не менш відчайдушно тяг за линву, щоб утримати його.
Колись я бачив, як дві жінки боролися в чорній багнюці. То було в нічному клубі району Санкт-Паулі в Гамбурзі. І тепер я й Ґатрі робили те саме, хіба що замість багнюки була калюжа крові. Ми борсалися й качалися по палубі, а «Танцівниця» безжально підкидала нас, розгойдуючись на хвилях. Нарешті Ґатрі почав слабнути, вчепившись здоровою рукою у велике сталеве вістря, що простромило йому тіло. Проте, коли «Танцівницю» знову гойднуло, я спромігся накинути йому на шию звій