в ханському палаці. Решта сановників проживала у власних палацах у відведених для них містах і селищах, навідуючись до хана на його вимогу або у визначені дні.
Поминувши ханський сад Ашлам, вершники повернули ліворуч до червоних скель, на вершині яких стояла природно-рукотворна фортеця Чуфут-Кале. Фортеця й найнадійніша на землі в’язниця. Вузька кам’яниста дорога круто підносилася вгору, стискаючи втомою широкі кінські груди. На половині шляху коні перейшли на крок, а за сто кроків вершники спішилися. Пройшовши ще трохи, хан і його люди звернули на ледь помітну стежину й незабаром опинилися біля видовбаних у скелі сходинок.
Попри сутінки, що вже насувалися, східці, вирубані сотні років тому руками рабів під наглядом генуезців, які господарювали тут раніше, було добре видно. І вкотре, сходячи ними, Мурад-Гірей дивувався людській завзятості й розважливості, яка дозволила прокласти в непрохідному місці зручні сходи, що значно скорочували шлях на вершину скелі. Та й не тільки це.
Незабаром від східців почали відходити вузькі тераси, що закінчувалися печерами. І тераси й зручні для житла печери були так само вирубані в твердій скелі руками стародавніх людей, можливо, набагато раніше від зайшлих італійців-генуезців.
Тепер тут прижилися іудеї.
І в печерах, і на вершині у фортеці проживали одноплемінники пророка Мойсея. Більшість їх була дрібними торгівцями, які щодня витрачали годину, щоб спуститися до своїх крамниць у Бахчисараї, і значно більше часу, щоб піднятися до своїх осель. Були й дуже багаті купці, які зважувалися на далекі поїздки й зберігали свої та довірені їм багатства в цій недосяжній фортеці. А ще ремісники, майстерні яких розташовувалися в ханському місті й у сусідніх селищах. А ще доглядач фортеці, вартові й брамники. І всі євреї. Від того й сама фортеця отримала назву Чуфут-Кале – іудейська фортеця.
Колись тут проживали правовірні і навіть побудували мечеть. Але тепер живуть іудеї – надійна охорона для зваленої в печерах зброї і навіть гармат, захоплених у багатьох походах. Самі іудеї бояться рушничного й гарматного вогню, але захистити фортецю й себе для них нескладно. Здебільшого хоробрі воїни, вони накопичили тисячі величезних каменів, які, пущені з вершини, здатні були перемолоти чимале військо на дорозі й на кам’яних сходах.
І ще була важлива необхідність у їхній присутності. Їхня згуртованість і взаємна порука давали підстави довіритися в такій важливій справі, як охорона ханських бранців. Вони заприсяглися суворо стежити за в’язнями, розуміючи: якщо бодай один із цих нещасних утече, то постраждають усі іудеї Чуфут-Кале, та й інших єврейських поселень. Та й як звідси втекти, якщо скелі обриваються такими моторошними проваллями, що якби в них зазирнула звичайна, не надто мужня людина, то в неї розлився б жовч і вона перетворилась би на прах.
Побачивши хана, що піднімається сходами, іудейські вартові низько вклонилися й подали списом сигнал тим охоронцям, що стояли вище. Ті позаганяли в будинки-печери