але вона знала його краще й не дала ні цента.
Він ніяк не хотів вірити, що його сестри живуть на власний заробіток і не мають зайвих грошей. Це був урок, якого хотіла навчити їх мати. З Берті Вероніка була значно щедрішою, намагаючись допомогти йому стати на ноги, чого він так і не зробив. Але вона не хотіла, щоб дівчата виросли ледачими або ж поводилися, як багаті спадкоємиці, – байдуже, скільки вони колись успадкують від неї. Після її смерті вони розбагатіють, але зараз жили на власні заробітки, періодично отримуючи допомогу від матері на кшталт позики на пекарню Джулієтт. Із дочками Вероніка трималася жорсткіше, ніж зі свавільним пасербом, на якого зрештою махнула рукою. Подорослішавши, він став надзвичайно неприємним типом, яких уникають. Але вона не повинна була уникати його тепер і не хотіла. Хоча Берті й не мав згоди з батьком, для нього це теж було втратою. А Вероніка завжди ставилася до нього навіть із більшим співчуттям, ніж Пол, який втратив терпець щодо сина багато років тому. Адже той тягнув гроші і з батька.
Закінчивши розмову з Тіммі, Вероніка зателефонувала Берті на номер мобільного, який він їй залишив. Вона не розмовляла з ним майже рік, відколи в його батька стався інсульт. І доки той хворів, Берті майже не відвідував його. Завжди знаходив відмовку й казав, що дуже зайнятий.
Берті відповів миттєво й здивувався, почувши голос мачухи. Вона м’яко сказала йому, що батько помер і як їй шкода приносити такі сумні новини.
– І не дивно, – холодно відповів він. – Ти приїдеш на похорон?
Запитання явно приголомшило її.
– Звісно.
Він слушно припустив, що, оскільки зараз літо, вона має бути у Франції.
– Я в Чикаго, але маю повернутися до завтрашнього вечора.
– Зателефоную тобі, щойно все організую, – пообіцяла вона, – і, звичайно, ми чекаємо на тебе на похороні.
– Дякую, я приїду власним авто.
Було б дуже тісно, якби він поїхав разом із ними, але Вероніка досі вважала себе зобов’язаною запропонувати це. Вона була єдиною матір’ю, поряд із якою він зростав, хоча він і не був милою дитиною. Брехав за кожної нагоди й огидно поводився із сестрами. Завжди доводив одну з них до сліз. І зараз жодної любові між ними не існувало. Усі вони викреслили Берті зі свого життя. Лише Вероніка досі була лагідною з ним, хоча й не давала грошей, а це було все, що його турбувало.
Знаючи, як засмучувався через нього Пол, вона не могла не спитати в себе, що відписав йому батько у своєму заповіті. Він ніколи їй цього не казав. У Пола залишилося небагато грошей, йому завжди самому їх бракувало, але він досі зберіг частину суми, отриманої за розлучення, хоча вона, щоправда, стрімко скорочувалася. Він завжди жив із більшим розмахом, ніж міг собі дозволити, робив широкі жести й забагато витрачав на жінок. І так і не змінився. А ще Пол досі володів château[3] у Франції, який вона купила йому й залишила під час розлучення. Він відчайдушно хотів отримати його як частину свого майна,