впевнена, що лавку поставили біля тераріуму для таких, як я. Інакше нас потрібно було б звідти виносити.
Коли Рамон усміхнувся, на його підборідді з’явилася невелика ямка.
– Узагалі, змії дуже корисні. Вони їдять гризунів, комах…
– Прошу тебе, – здригнулася Кеті, піднімаючи руки, – не описуй мені їхнє меню.
Задоволено дивлячись на неї, Рамон продовжував:
– Вони дуже корисні й необхідні для встановлення рівноваги у природі.
Кеті невпевнено підвелася на ноги й іронічно поглянула на нього:
– Справді? Ніколи не чула, щоб змія робила щось краще за інших, менш огидних істот.
Її тендітний носик зморщився від огиди. Рамон замислено всміхнувся, уважно дивлячись у її блакитні очі.
– Взагалі, я їх теж не люблю, – зізнався він.
Вони довго вешталися зоопарком, і Кеті не могла пригадати більш приємного побачення. Рамон поводився бездоганно ввічливо, брав її за руку, коли вони спускалися зі сходів чи гірки, виявляв галантність, поступаючись найменшому її бажанню.
Кеті використала більше половини плівки, коли вони дісталися до острова, де мешкали мавпи, павичі та інші цікаві, але не такі рідкісні тварини. Беручи в Рамона жменю попкорну, вона сперлася на паркан, який відокремлював їх від невеликого озерця, і кидала зернятка качкам. Через те, що вона стояла ненавмисне спокусливо, темно-синя тканина штанів щільно обтягнула її витончені стегна, що приносило неабияке задоволення Рамону.
Не підозрюючи про те, що її роздивляються, Кеті поглянула через плече:
– Хочеш, сфотографую? – запитала вона.
Його губи здригнулися.
– Що саме?
– Острів, – відповіла Кеті, спантеличена його усмішкою. – Плівка майже закінчилася. Я збираюся віддати її тобі. А коли ти зробиш фото, у тебе залишиться згадка про похід у зоопарк у Сент-Луїсі.
– Ці фото для мене? – він здивовано поглянув на неї.
– Звісно, – відповіла Кеті, беручи чергову жменю попкорну.
– Якби я знав раніше, – усміхнувся Рамон, – то фотографував би не лише ведмедів і жирафів на пам’ять про цей день.
Від здивування Кеті підняла брову:
– Ти зараз про змій? Якщо так, я покажу, як користуватися камерою. Тоді ти зможеш повернутися в тераріум, а я зачекаю тут.
– Ні, – з легкою іронією промовив він, відводячи її від паркану. – Не про змій.
Дорогою додому вони зупинилися біля невеликої крамниці, де Кеті нарешті купила каву. Піддавшись пориву, вона вирішила запросити Рамона на ланч, тому, крім кави, взяла ще пляшку червоного вина і трохи сиру.
Рамон провів її до дверей, але коли Кеті запросила його увійти, він помітно завагався, перш ніж погодитися.
Менш ніж за годину Рамон підвівся і промовив:
– Увечері мені потрібно попрацювати, – пояснив він.
Усміхнувшись, Кеті також підвелася і взяла в руки фотоапарат.
– На цій плівці залишився ще один кадр. Стань тут, я сфотографую і віддам обидві плівки.
– Ні,