Кеті, відчуваючи, що її голосу не вистачає рішучості.
– Кеті, я кохаю тебе. Я божеволію від тебе. Не відштовхуй мене.
Уперше Кеті відчула запах алкоголю у його диханні і була зворушена тим, що йому довелося зміцнити хоробрість перед зустріччю з нею. Проте вона намагалася залишатися незворушною:
– Мені не потрібна брудна інтрижка з одруженим чоловіком.
– До того, як ти дізналася, що я одружений, ти не бачила нічого поганого у стосунках зі мною.
Це були неприховані лестощі, проти яких Кеті не могла встояти.
– Будь ласка, прошу тебе, не роби цього зі мною, Робе. Я не можу спокійно жити, знаючи, що руйную чиюсь сім’ю.
– Ця сім’я зруйнувалася ще до зустрічі з тобою, люба. Я намагався пояснити це тобі.
– Тоді розлучись, – із відчаєм промовила Кеті.
Навіть у темряві Кеті розгледіла гірку усмішку, яка скривила його обличчя.
– Уродженці Саусфілду не розлучаються. Вони вчаться жити кожне своїм життям. Так заведено нашими пращурами, – промовив він з жалем.
Вони не звертали уваги на людей, які входили і виходили з бару, Роб не намагався говорити тихіше, а його руки ковзнули вниз по її спині і лягли на стегна, притискаючи її міцніше.
– Усе це для тебе, Кеті. Я весь твій. Ти не можеш зруйнувати шлюб, якого вже давно не існує.
Кеті більше не могла терпіти. Убогість ситуації змусила її почуватися брудною, вона спробувала відсторонитися від нього:
– Йди геть! – вона намагалася вирватися. – Ти або брехун, або боягуз, або і те, й те, і…
Руки Роба міцно стиснули її, коли вона спробувала з ним боротися.
– Ненавиджу тебе! – майже кричала Кеті. – Відпусти мене!
– Не чіпай її, – з темряви долинув голос із ледь помітним акцентом.
Роб повернувся:
– Хто ти, чорт забирай, такий? – запитав він, звертаючись до незнайомця у білій сорочці, який з’явився з темряви з-за будівлі. Тримаючи Кеті за руку, Роб з обуренням зиркнув на чоловіка, а тоді прошипів до Кеті: – Ти його знаєш?
Голос Кеті хрипів від приниження і гніву:
– Ні, не знаю. Відпусти мене нарешті! Я хочу піти!
– Ти залишишся, – прохрипів Роб і, повернувши голову до незнайомця, вигукнув:
– А ти забирайся геть! Доки я тобі не допоміг!
– Можеш спробувати, якщо хочеш. Але спершу відпусти її, – голос з акцентом став жахливо ввічливим.
Утративши терпіння від невблаганної впертості Кеті й на додачу розгніваний цим небажаним вторгненням, Роб спрямував усю свою лють на непроханого гостя. Він відпустив Кеті й одним плавним рухом направив свого величезного кулака прямісінько у щелепу незнайомця. Після секундної тиші пролунав хрускіт переламаної кістки і звук від падіння тіла на землю. Кеті розплющила блискучі від сліз очі й побачила Роба, що непритомний лежав біля її ніг.
– Відчиніть дверцята, – наказав незнайомець тоном, який не припускав заперечень.
Кеті автоматично відчинила дверцята «корвета». Чоловік безцеремонно