представився він.
Кеті нервово відкрила сумочку, намагаючись знайти в ній гаманець. Вона мешкала так близько, що, поки дістала п’ятидоларову купюру, вони вже були на стоянці біля її житлового комплексу.
– Я живу тут – перші двері праворуч, під ліхтарем.
Він припаркував авто ближче до входу в її квартиру, вимкнув двигун, вийшов з авта і хотів їй допомогти. Але Кеті квапливо вийшла з машини сама. Вона невпевнено поглянула на засмагле, горде, загадкове обличчя і вирішила, що Рамонові, з вигляду, десь біля тридцяти п’яти. Щось у ньому, чи то іноземне походження, чи смаглява шкіра, її тривожило.
– Спасибі вам, Рамоне. Візьміть це, – промовила вона, простягаючи йому п’ятидоларову банкноту. Він поглянув на гроші, а тоді на неї: – Будь ласка, – увічливо наполягла вона, намагаючись укласти в руку гроші. – Я впевнена, що ви вигадаєте, як їх використати.
– Звісно, – сухо промовив він після паузи, взяв гроші й запхав їх у задню кишеню джинсів. – Я проведу вас до квартири, – додав він.
Кеті злегка здивувалася, коли він увічливо, але рішуче взяв її під лікоть і вони пішли до входу. Це був такий незвичний, галантний жест – особливо після того, як вона необережно зачепила його гордість.
Він вставив ключ у замок і відчинив перед нею двері. Кеті увійшла всередину і повернулася, щоб подякувати, але несподівано він промовив:
– Якщо ви не проти, я хотів би скористатися вашим телефоном. Хочу з’ясувати, чи виїхала техдопомога.
Він допоміг їй, через неї його могли заарештувати. Кеті розуміла, що звичайна ввічливість вимагає, щоб вона дозволила йому зателефонувати. Ретельно приховуючи своє бажання не впускати його всередину, вона відійшла вбік, аби він міг увійти у її розкішну квартиру.
– Телефон на кавовому столику, – сказала вона.
– Я трохи затримаюся тут, щоб переконатися, що ваш друг, – він промовив слово «друг» з підкресленим презирством, – не отямився і не вирішив сюди навідатися. Механіки тим часом закінчать свою роботу, і я пішки повернуся в готель. Тут недалеко.
Кеті, яка навіть не думала, що Роб може сюди прийти, застигла з босоніжкою в руці. Звісно ж, Роб більше ніколи навіть близько не підійде до неї після того, як вона його відштовхнула і стала свідком його приниження.
– Я впевнена, він тут більше не з’явиться, – сказала Кеті. Але її охопило запізніле тремтіння. – Я… я, мабуть, зварю каву, – промовила вона і розвернулася у бік кухні. І, оскільки в неї не було іншого вибору, ввічливо додала: – Ви будете?
Рамон прийняв її пропозицію так щиро, що сумніви Кеті у його порядності миттєво випарувалися. З того моменту, як вони познайомилися, він не сказав і не зробив нічого такого, що могло змусити її сумніватися в ньому. Опинившись на кухні, вона зрозуміла, що, хвилюючись через зустріч із Робом, зовсім забула купити каву. Але, з іншого боку, це було й краще, бо раптом вона відчула, що їй необхідно випити чогось міцнішого. Кеті відчинила дверцята шафки над холодильником і дістала звідти пляшку бренді Роба.
– Боюсь, я зможу запропонувати