відмова може його образити. Адже він нічого до неї не відчуває. Навпаки, його може дратувати, що він витратив на неї годину-другу свого життя. Але після цього він обере собі якусь іншу жінку, яка буде не проти близькості з ним.
Кеті підвела блакитні очі, шукаючи у натовпі Роба і шкодуючи, що запропонувала зустрітися тут. Музика була надто гучною, перекрикувала високі голоси і неприродний сміх. Вона роздивлялася обличчя людей навколо: такі різні і такі схожі, з виразом напівнудьги, напівбажання. Усі вони чогось шукали. І ніяк не могли знайти.
– Та це ж Кеті! – вона почула позаду незнайомий чоловічий голос.
Здригнувшись, Кеті розвернулася і побачила чоловіка, який самовдоволено посміхався. На ньому був добре скроєний піджак, під ним «оксфордська» сорочка з ґудзиками і краватка в тон.
– Ми познайомилися два тижні тому в супермаркеті. Зі мною була Карен.
У нього були жваві очі. Кеті нашорошилася, і її усмішка втратила звичну яскравість.
– Привіт, Кене. Рада бачити тебе знову.
– Слухай, Кеті, – сказав він, ніби йому раптом у голову прийшла геніальна ідея, – чому б нам не піти у більш спокійне місце?
У нього чи в неї. Там, де ближче. Кеті знала заведений порядок, і це викликало у неї огиду.
– Що ти маєш на увазі?
Він промовчав. Йому не потрібно було відповідати. Натомість він запитав:
– Де ти живеш?
– За кілька кварталів звідси – в апартаментах Вілидж-Грін.
– Маєш сусідок по кімнаті?
– Дві лесбійки, – хоробро збрехала вона.
Він повірив. Його зовсім це не шокувало:
– Не жартуєш? Тобі вони не заважають?
Кеті поглянула на нього широко розплющеними невинними очима:
– Я їх обожнюю.
На мить на його обличчі з’явилася відраза, а Кеті ледь стримувалася, щоб не розсміятися. Проте він хутко опанував себе і, знизавши плечима, промовив:
– Шкода. Ще побачимось.
Кеті спостерігала, як він оглядав бар, доки не помітив когось і зник, продираючись крізь натовп. З неї досить. Сита донесхочу. Кеті торкнулася руки Карен, відволікаючи її від цікавої розмови з двома привабливими чоловіками про катання на лижах у Колорадо.
– Карен, я зайду до вбиральні й після цього піду!
– Роб не з’явився? – розгублено запитала Карен. – Озирнись навколо – тут є багато інших. Обирай кого хочеш.
– Я йду, – з тихою рішучістю промовила Кеті.
Карен знизала плечима і повернулася до розмови про лижі.
Убиральня була у невеликому коридорі за баром, і Кеті довелося продиратися крізь натовп, щоб туди дістатися. Нарешті, подолавши останні перешкоди на своєму шляху, вона полегшено зітхнула, опинившись у відносній тиші коридору. Роб не прийшов. Вона не розуміла, що відчуває: полегшення чи розчарування. Вісім місяців тому вона шалено і пристрасно захоплювалася ним, його розумом та іронічною ніжністю. У нього було все: чудова зовнішність, упевненість у собі, шарм і надійне майбутнє голови однієї з великих акціонерних