розробках польської шляхти, а у більшості російських генеалогічних книжок цього прізвища не згадують. Це без сумніву свідчить, хоча і опосередковано, про історичний зв’язок прізвища Малевич з польською родовою традицією, хоча переважно воно зустрічається в землях давнього Литовського королівства.
У пошуках джерел родоводу К. Малевича докладні історичні розвідки привели до Полісся, Волині, Поділля та Київщини. Перші пошуки сконцентрували увагу на території Волині, де в друкованих матеріалах зафіксовані імена двох братів: Костянтина Миколайовича Малевича, штабс-капітана, полкового квартирмейстера 41 полку піхоти, що розміщувався у Дубно, а також Михайла Миколайовича Малевича, титулярного повітового чиновника, що виконував у Старокостянтинові обов’язки помічника бухгалтера, і нарешті його сина Порфірія Михайловича Малевича, голови І Волинського відділу казначейства.
Прізвище Малевич зустрічається у списках Волинської губернії двічі: у І і в VІ частині того вказівника. В першому випадку йшлося про ревізію і вписання до родової книги 26 травня 1898 року родини, що вела початок від Стефанія Малевича і його сина Миколи, чиїми синами були відповідно Нікодим, Гедеон, Кшиштоф, а також Ілля і їхні нащадки по чоловічій лінії Ежі, Михайло і Микола. Другий запис стосується родини, що нас цікавить, – Казимира Малевича, шляхетське походження якої підтверджено вписанням до волинських книг наступних родових гілок: синів Артемія і Яна в році 1838-му, у 1849-му які продовжували лінії Яна, у 1897-му – синів Мартіна, а у 1903-му – Станіслава, сина Болеслава.
Акти російської Герольдії, що збереглися майже цілком (стосовно родини Малевича) в петербурзькому архіві (розділ «Правительствующего Сената Департамента Герольдий»), а також документи зібрання шляхетських депутатів Волинської губернії (передусім розділ Волинського дворянського депутатського зібрання) в Житомирському архіві, що містять, крім витягу з родовідної книги («Родословная книга Волынского дворянства»), змістовну кореспонденцію, а також низку поміток, записів та свідоцтв, пов’язаних з ними, дозволили реконструювати чоловічу лінію роду Малевичів, а також фрагментарно пов’язану з нею жіночу лінію, оскільки, як відомо, дружини та дочки звичайно не виступали в родовідних списках.
Історія родини Малевичів відслідковується з ХVІ ст. В «Родословной книге» дворянського роду Малевичів з гербом та великою кількістю документів, пов’язаних з історією цього досить старовинного роду, що зберігається в Житомирському обласному архіві, перший запис засвідчує, що 1604 році польским королем Сигизмундом III за вірні послуги предку Казимира Малевича надано привілеї. У ревізійному документі 1616 року описуються предки-бояри родини К. Малевича. Так, серед боярських сіл Білоцерківського старостату згадані були Новоселичі, «посесорами» яких названі благородні Малевичі, бояри білоцерківського замку, на що вони отримали довічне право від величності короля Августа в Вільно в року 1555-му, що підтверджено