Остання дата, яка підтверджує його перебування там, стосується 1877 року. Потім, можливо, він переїхав до Києва.
З ім’ям Полікарпа зустрічаємося у документах значно пізніших, але всі вони мають безпосередній зв’язок з його минулим з 1863 року, коли, вірогідно, він, як Луціан, брав участь у Січневому повстанні. За це він також був висланий до Сибіру, правда, не вдалося виявити, куди. Завдяки амністії Олександра ІІ 15 травня 1883 року Полікарпа формально звільнили від нагляду поліції і обмежень щодо місця проживання. Практично ж, як зрозуміло з кореспонденції до волинської громади представників шляхти, ще у 1896 році він не міг вільно пересуватися і весь час жив в Новому Соколі в Єнісейській губернії. Свідоцтво про шляхетство мало допомогти йому повернутися на Волинь, куди він, дійсно, переїхав тільки в серпні 1896 року, працюючи в Київській губернії на будівництві одного з відділів залізниці Південно-Західного товариства. Займаючись отриманням посвідчення особистості, він вказував місцем проживання Чернянку, а професію – підмайстра.
Про участь в повстанні молодших братів Северина і Болеслава (тоді 19 і 17 років) нічого не відомо. Скоріш за все, вони не брали в ньому участі та не були безпосередньо репресовані. У 1866 році Болеслав, можливо, і вже повнолітній Северин ще перебували у Турбові або десь у родини в Київській губернії і піклувалися про паспорт, про що свідчать запитання у цій справі, надіслані з канцелярії губернатора. У 1881 році Болеслав одружився з Розалією Крог у когійському римо-католицькому костьолі, а в травні 1884 року жив вже у селі Селище на Київщині. З початку 1890-х років його прізвище фігурує серед вищого персоналу Селіщанських цукроварних закладів, що належали князю Лопухіну-Делештову і якими керував С. Д. Полторацький, де Болеслав в ті роки виконував обов’язки помічника директора. У 1902 році він подав клопотання про вписання свого сина у книгу родоводу волинської шляхти, де Станіслав, син Болеслава, був вміщений як останній з роду Малевичів 8 лютого 1903 року.
Отже, Малевичі – представники дрібної шляхти, переважна більшість чоловіків цього роду за звичаєм йшла по військовій або духовній лінії. На початку ХIХ ст. в переліку професій представників роду Малевичів зустрічаються унтерофіцер, іподиякон, десятник, колезький реєстратор, фельдшер Севастопольського військового шпиталю і титулярний радник. Порівняно з таким розмаїттям службових звань своїх родичів батько Малевича – Северин – займав досить скромну посаду службовця на цукрових заводах.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Батьки. Родина
З ім’ям 33-річного Северина Малевича зустрічаємося знову лише у 1878 році вже в Києві з приводу його шлюбу з 19-річною Людвікою Олександрівною Галиновською, 1858 року народження. Її батьками, згідно з записами у метричній книзі шлюбів, були губернський шляхтич Київського повіту Александр Галиновський та Юлія з роду Федорович (Fedorowicz – Fiedorowicz). До родини Галиновських і Федоровичів належала добра половина