як працівники, особливо у Правобережній Україні, і складали найбільшу частину персоналу. Говорячи про зайнятість Северина Малевича, також необхідно зазначити, що характерною рисою спеціальності цукроварника була його велика мобільність. Більшість зайнятих на виробництві працювала за контрактом під час цукрових «кампаній» між вереснем і січнем кожного року і мінялася кожні два чи три роки.
Северина Малевича серед працівників цукроварні вперше зустрічаємо у 1882–1883 роках в Корюковських рафіновоцукрових закладах, побудованих у 1858 році в селі Корюковці в Сосницькому повіті Чернігівської губернії. Це було товариство під керівництвом трьох осіб на чолі з юристом Іваном Олександровичем Барановським. Адміністратором цукроварні був Кароль Осипович Шимановський, директором – хімік Микола Філіпович Міндер. Северин Малевич працював помічником дирекції. Серед вищих кадрів підприємства ця посада мала виконавчу функцію і вимагала не спеціальних знань, а практичного досвіду, тож він єдиний в опублікованому списку вказаний без опису освіти.
Далі на підставі документів йдеться про роботу Северина на двох цукрових заводах з 1886 по 1888 рік, де він виконував аналогічні функції помічника в дирекції цукрових підприємств в селі Моєвка поблизу подільського Ямполя. Власником цукроварні, побудованої у 1848 р., був Вацлав Маньковські, директором – Станіслав Жмієвський, помічниками – Юліан Ставскі і Северин Малевич. Роком пізніше в списку працівників компанії цукроварень ім’я Северина з’являється в Лівобережній Україні на підприємствах М. Зборомирського (побудованих у 1844 році і оновлених у 1882 році) в селі Малий Істор в Лебединському повіті Харківської губернії. В наступні роки ім’я Малевича в ролі працівника цукроварні ми вже не зустрічаємо. Або це від браку документів, або Малевич, дійсно, змінив свій статус, що не було відмічено в офіційних списках. З інших джерел знаємо, що потім, принаймні до 1896 року, коли родина Малевичів переїхала до Курська, Северин весь час працював як спеціаліст цукровиробництва в Чернігівській губернії. Йдеться про згадувані в біографії Казимира Малевича Пархомівські (в Пархомівці), а також Миколаївські у Волчку біля Конотопа підприємства, що належали штабс-капітану І. С. Курдюмову, під керівництвом Артемія Терещенка. Пізніше цей слід уривається.
Северин Малевич несподівано помер від серцевого нападу 9 квітня 1902 року в Курську, а похований – у Києві на цвинтарі на Байковій горі.
Подружжя Людвіка і Северин Малевичі були багатодітною родиною. Всього у подружжя Малевичів народилося чотирнадцять дітей, але тільки дев’ять з них дожили до зрілого віку: п’ять синів та чотири доньки.
Найстарший син Казимир народився у 1879 році. Наступна дитина донька Ванда-Юлія – у 1880 році, а померла вона, здається, у Варшаві у 1943 році. Северина народилася у 1881 році, пережила блокаду Ленінграду, дітей не мала, померла від хвороби серця у 1965 році. Мечислав, одружений з сестрою першої дружини Казимира