від хвороб (холери morbus). Ці обов’язки виконував від 3 грудня 1830 року по 23 серпня 1831 року. З приводу проникнення з Подільської губернії на територію Вінницького повіту мора худоби його призначили 3 січня 1834 року комісаром 1-го округу 2-ої половини повіту. За рекомендацією влади його висунуто шляхетською громадою Махновського повіту 4 січня 1836 року кандидатом куратора складів резервів. Нарешті 17 березня 1838 року, за пропозицією Махновської повітової шляхової комісії, він став керувати відрізком поштового шляху від кордону Сквирського повіту до кордону Липовецького повіту, що проходив через урочище Босиброд (поштова станція між Сквирою і Липовцем у Бердичівському повіті). «Усі доручені обов’язки згаданий Малевич виконував дуже ретельно відповідно до благородного походження службовця, чим заслужив схвальні відгуки. В зв’язку з вищезгаданим на його прохання мною про це складене, підписане і службовою печаткою припечатане свідоцтво в Махновці 16 лютого 1844 року. Згідно з оригіналом, свій підпис поставили: виконуючий обов’язки маршалка шляхти Махновського повіту суддя М. Вітославській».
Антоній Малевич з першою дружиною Фортунатою мав трьох синів: Титуса, Луціана і Полікарпа, а з другою – двох: Северина і Болеслава. Про дочок нічого не знаємо. Родина Антонія належала до чиншової шляхти. Займаючи скромну позицію в суспільній структурі поміщиків, вона не брала участі у громадському та політико-економічному житті багатої і здавна проживаючої тут місцевої шляхти. Перед процесом привласнювання землі і селяни на терені Турбова були поділені між Каролем Драгомірецьким (506 душ), Адамом Райським (57 душ), Йозефатом Корвіним-Петровським (53 душі) і Хоноратою Божецькою (50 душ). Частина землі належала православній церкві Святого Димитра. Турбовицькі багатства Малевичі втратили, напевно, внаслідок конфіскації після Січневого повстання 1863 року. Достатнім приводом для цього був факт участі в повстанських боях Полікарпа і Луціана, двох синів Антонія. Турбів та його околиці були «вибуховим» місцем. Зі спогадів знаємо, що у Турбові збирали зброю і готувалися до повстання, читали Золоту Грамоту, через Турбів багато разів проходили між 11 та 15 травня 1863 року частини з’єднань повстанців під керівництвом Леона Чеконьського та Платона Крижанівського, які були остаточно розбиті в битві під Булаєм. Молодші за Антонія Малевича співволодарі Турбова Кароль та Апполін Драгомірецькі були заслані. Хоча надруковані джерела не фіксують конфіскацію майна Малевичів, усі побічні факти свідчать про це.
Повернемося все ж таки до попередніх часів. Після Листопадового повстання 1831 року побоювання щодо декласування усієї родини, особливо у контексті чергових ревізій шляхетських титулів, стали для Антонія Малевича серйозною проблемою. Як відомо, гарантоване Жалованою грамотою Катерини ІІ право від 21 квітня 1785 року, що визнавало шляхтою усі родини, записані у сеймікових книгах, після Листопадового повстання підлягало сумніву.
У грудні 1831 року прийнято рішення російського Сенату піддати ревізії