скупі слова підтримки моїм батькам і тітці Надії. Чомусь майже ніхто не заходив до кімнати, де тепер лежала Малинка. Наче сердились на неї чи остерігалися бабусю навіть після її смерті.
А мене два дні колихало, млоїло. Наче з’їла щось не те. Доводилось лікуватися зеленим чаєм. І дешевою газованою водою, єдиною з тих, які можна було знайти в сільській крамниці.
У день поховання нічого не змінилося. Тільки дехто з присутніх наближався до бабусиної труни. А чоловіки, які копали яму, після завершення справи біля огорожі збризнули руки освяченою водою. Знаю про таку. Її продають в маленьких пластикових пляшечках із хрестами на етикетках. Колись Малинка привозила такі з монастиря.
Батько скаржився, що йому довелося довго вмовляти священика, який з невідомих причин не хотів відспівувати небіжчицю. Навіть такі помічні в багатьох випадках гроші цього разу не відіграли вирішальної ролі.
Але найдивніше себе поводила баба Ніна – сусідка, яка доглядала Малинку. Вона клала до труни невідомі сушені трави, при цьому довго щось шепотіла.
Наступного ранку, щойно зійшло сонце, ми з батьком застали бабу Ніну на нашому подвір’ї. Вона обсипала будинок дрібним маковим насінням.
– Я не роблю нічого поганого, – відказала вона, випереджаючи батькове запитання. – Я просто хочу, щоб душа Марини знайшла спокій.
– А чому ви вирішили, що вона не знатиме спокою? – утомлено перепитав він. – Не знаю, що саме ви там робите. Але прошу вас це припинити. Нам не потрібна ваша допомога.
– Вона потрібна Марині.
Упіймавши на собі роздратований погляд мого батька, баба Ніна опустила голову:
– Колись Марина поставила мене на ноги. Я вмію бути вдячною. Я просто виконую її прохання, – вона розвернулася і пішла до хвіртки.
За три дні ми повернулися до Львова. Виявляється, Малинка склала заповіт, у якому поділила своє майно (квартиру і сільський будиночок) між сином та донькою. Ми знайшли його у поштовій скриньці тітки Надії. Дивина!
Мама з батьковою сестрою вирішили продати будинок в Солонці, а гроші розділити порівну. Щодо квартири, то в ній і надалі житимуть Катерина з матір’ю. А я, якщо вступлю до Львівського університету, матиму в тій квартирі власну кімнату.
Катерину смерть Малинки тяжко вразила. Навіть не уявляла собі, що кузина так її любила. Я була засмученою. Втрачати рідних завжди страшно. Але ми, на превеликий жаль, ніколи не були такими близькими, як хотілося б. Я відчувала, що втратила її значно раніше.
Олег захопився тими історіями про відьом. Навіть прихопив із собою бабусиного записника – товстого зошита в чорній цератовій обкладинці. Багато там різноманітного. Про лікарські рослини, трави. Знайшлися й цікавіші записи. «Як утримати удачу», «Приборкати гнів», «Відвадити непроханих гостей». Справжній тобі фольклор ворожки. Погортала, посміялася, повернула. А брат не відставав. Поспілкувався в селі з бабою Ніною. Та наплела йому всякого. Про те, що Малинка отримала силу від своєї матері – ворожки із сусіднього села. І перед смертю мала передати вміння комусь із рідні – старшій доньці або старшій онучці.
– От