крикнув той навздогін. – До речі, я Богдан.
– Тетяна.
– Знаю.
Він знову дістав фотоапарат, спробував мене сфотографувати. Але я затулила рукою обличчя: «Більше не треба».
За два тижні я мала що святкувати. Мене прийняли одразу до трьох вузів. Почувши, що я пройшла і до київського, мама розхвилювалася. Боялася, що я не встою перед спокусою, вирішу підкорювати столицю. Вона дуже за мене непокоїлась. Але в той же час пишалася. Донька піде далі, здійснить її мрію підкорити місто К. Зробить те, на що вона свого часу так і не наважилась.
Татко одразу заявив: «Нехай їде до Києва. Якщо падати, то вже з коня, а не зі шкапи».
– Тільки Львів, – спокійно відказала я. І спеціальність обрала таку, яка, за словами мами, зовсім не пасує до мого непосидючого характеру – документознавець.
Лишався місяць свободи. Але наближалася подія, про яку я зовсім не хотіла думати – моє повноліття. Мама обережно запитувала, чи не планую я влаштувати для друзів вечірку. Пообіцяла, що вони з татком в усьому мені допоможуть.
Я попросила тихе родинне свято. Без зайвих людей. Так і сказала – «зайвих». Мама могла запросити тітку Надію з Катериною. А та привезла б із собою зі Львова ще й тітку Софію, до якої могли приєднатися молодята.
Віта з моєю кузиною тепер ліпші подруги. Катерина якось приїздила з нею до Корця у справах. Дивна то була пригода, опісля чого в мене завівся хлопець.
Його звали Сашком, і він був сином маминої подружки. Не знаю, з якого дива вони вирішили нас звести, але останні тижні у мами тільки й щебету було про того юнака. Я бачила його деколи в місті. Непоказний, тихий, порядний. Про таких Катерина каже: «Нормальний варіант». Цікаво, скільки в моєму житті буде таких нормальних варіантів, доки я не подорослішаю і не злякаюся самотності, яка змусить мене зупинитися на одному з них. Не факт, що на найкращому.
Віта приїхала до нас із ніжною шоколадною засмагою. Вони з Ігорем щойно повернулися з подорожі під час медового місяця. В її планшеті зберігалися сотні світлин з їхнього відпочинку. На третій з них, де Ігор обіймав її за талію на березі моря, мене ледь не знудило. Я переодяглася у старе, вийшла в сад. Робота на грядках завжди заспокоювала.
Катерина пішла першою. Вона знову мала надважливі невідкладні справи. Десь за годину мама вийшла на подвір’я проводжати Віту. Саме тоді до наших воріт під’їхав білий «мерседес». З нього вийшов Сашко. Справжній тобі принц на білому коні. У темній шкірянці він видавався більш дорослим і привабливим.
Привітавшись, юнак передав мамі папку з документами від своєї матері. Побачивши, що Віта йде, несподівано запропонував:
– Я міг би вас підвезти.
Удруге за вечір мене ледь не знудило. Сашко не зводив з Віти очей. Я розуміла, що зараз, в простенькому робочому одязі, я їй не конкурентка. Проте…
– Ні, Віта… – почала було моя бідолашна мама, не знаючи, як завершити речення. – Її чекають. Тут поряд.
– Дякую, – звабливо посміхнулася Віталіна. – Мені недалеко. Я хочу пройтися.
– Не забудь передати привіт своєму чоловікові,