Вибране. Константинос Кавафіс

орли прикрасили те ліжко

      З чорного дерева, де спить глибоким сном

      Нерон [32] – безтямний, заспокоєний, щасливий;

      дихає силою розквітле тіло,

      І вабить молода краса.

      Та в алебастровій світлиці, що ховає

      В собі божник Міднобородих [33] давній,

      Неспокій і тривога поміж ларів [34],

      Тремтять боги маленькі хатні,

      Дрібні тіла свої сховати прагнуть.

      Вони почули-бо зловісний зойк,

      Смертельний зойк, що залунав на сходах.

      Залізні кроки сходинки стрясають,

      І непритомніють від жаху бідні лари,

      Ховаються в глибинах божника,

      Один божок штовхає иншого, збиває,

      Одні на одних падають,

      Бо зрозуміли, що то був за зойк,

      Відчули вже ериній [35] кроки.

1909Переклав Олександр Пономарів

      Місто

      Сказав ти: «Море це й земля гнітять мене небачено.

      Десь, може, місто я знайду, що буде ліпше, не таке.

      Всі мої прагнення немов приречення тяжке;