дякував долі за те, що має можливість сплачувати стільки, скільки вимагали ділки чорного ринку. Одного вечора, лягаючи спати, Йозефіна знайшла у себе на подушці живу квітку. Неперевершену жовту троянду! Троянда в охопленому війною Берліні? Де, в Бога, Едуардові вдалося її знайти?! Вона ж, певно, коштувала цілого статку!
Едуард буквально сяяв: найбільшим щастям для нього було бачити дружину щасливою. До того ж у нього залишалося так мало часу, щоб дарувати їй радість.
Берлін, 2 квітня 1917 року
Нарешті я маю місце, де можу залишитися наодинці. Спеціально для мене було відремонтовано невеличке горище, що над ванною кімнатою. У мене тут великий килим, рожеві штори та електричне освітлення. Дуже затишно, особливо увечері. Я так чекаю на весну, на літо. Навіть попри те, що ми маємо цей великий особняк, тутешні пожильці виходять на вулицю лише для того, щоб подивитися, у що сьогодні вдягнені люди, та щоразу переймаються, чи ж вони самі достатньо гарно — та по-модному! — вдягнені. Ох, як було б чудово розлягтися зараз на траві у сукні з обтягненим ліфом та пишною спідницею у збірку, покласти руки під голову та просто мріяти. Я запитала у Мутті, чи можна мені поїхати до тант Тутон. «Не можна». Якщо б я сама була матір’ю, то для мене було б щастям, коли моя дитина веселиться та добре їсть, а не тоді, коли вона сидить у берлінському особняку та щось вчить зранку до вечора. Шкода, що я більше не закохана в Улле фон Бюлова. Тобто що не почуваюся, як тоді: ті почуття були такі приємні. Цілую тебе. Твоя Лені.
Німецькі підводні човни борознили морські простори у пошуках ворожих кораблів або суден нейтральних держав. Протримавшись якомога довше, Вудро Вільсон[14] оголосив, що відтепер Сполучені Штати перебувають у стані війни з Німеччиною. Незабаром у Франції не залишилося жодного куточка, де б не з’явилися американські піхотинці, налаштовані прогулятися Європою під жваві мотивчики Ірвінга Берліна та Джорджа Коена і одним разом врятувати решту світу. Від чого й навіщо – це вже зовсім інше питання. Цей похід мав стати славетною пригодою!
За хвилястими пагорбами Шато-Тьєрі їхній шлях буде позначений неосяжним морем білосніжних хрестів.
13 квітня 1917 року
Я ні в кого не закохана. Сьогодні ми отримали фотокартку дядечка Макса. Милий, милий дядечко Макс! Тепер, коли його цепелін збито, а він сам загинув, усі ми тільки й згадуємо, яким він був милим. Я гадаю, ця війна ніколи не скінчиться. Тепер у неї втрутилася навіть Америка! Певно, краще мені зупинитися та написати щось знову, коли я матиму якісь новини, про які варто писати. Наразі я чекаю на нове кохання.
17 травня 1917 року
Надворі весна, але спекотно, немов улітку. Учора, після уроку скрипки, коли я йшла по Курфюрстендам, за мною ув’язалися двоє якихось хлопців.
2 червня 1917 року
Учора й сьогодні я збирала пожертвування для команд наших підводних човнів. Завтра спробую здихатися цього. Наше життя тут таке нудне. Мутті