згодом став телефоністом в управі транспорту. Просиджував по 12 годин коло телефону. На цій роботі був аж до кінця 1937 року, коли разом із іншими його вивезено з острова.
Мені доводилося не раз сидіти в його кімнаті і розмовляти на різні теми. Коли заходила мова про проблеми української культури взагалі чи літератури, зокрема, – він завсігди говорив з піднесенням. На Соловках написав роботу про Чехова і саме в ній виявив себе представником та ідеологом третього стану – «різночинців». Коли говорив про них, відчувалося, що ті чеховські герої були йому близькими, бо й сам він, як казав, хотів боронити інтереси того третього стану.
«Українська інтелігенція – це третій стан; бо ми кров і тіло народу, ми – селяни, робітники чи ремісники; і тільки цим можна з’ясувати, що українська інтелігенція, нова українська інтелігенція доби революції, за такий короткий і важкий час лишила на сьогодні колосальний доробок у творчості хоч би таких найвидатніших її представників, як Хвильовий, Курбас, Куліш, Вишня, Петрицький і багато інших. І справа не йде, – говорив він, – тільки про літературу й мистецтво. Йдеться про всю українську культуру, бо за цей час ми мали не тільки видатних математиків, як Михайло Кравчук, а й своїх географів, геологів, хеміків, аеродинаміків і т. д. Усі вони тільки селяни й робітники, бо земля наша чиста від усякого нетрудового елементу».
Так, сидячи коло телефону, Ананій Лебідь, на далекій півночі своїми думками і мріями жив на сонячній Україні. Його єдиним Богом, в якого вірив, була Україна – наша, хоч не своя, земля.
* Олександр Алоїзович Яната народився 28 травня 1988 р. в м. Миколаєві у сім’ї садівника. По закінченні Київського політехнічного інституту працював агрономом у Криму і Харкові, 1917-го – секретар Українського Військового Комітету Південно-Західного фронту, з 1928-го – у Києві, викладав в університеті й був секретарем Українського наукового товариства та одним із засновників «Українського ботанічного журналу»; з 1928 року був ученим секретарем Сільськогосподарського наукового комітету України (СГНКУ) та керував його ботанічною секцією і редагував «Вісник сільськогосподарської науки». Після ліквідації СГНКУ 1928-го – професор сільськогосподарського інституту в Харкові, там організував і очолював Інститут прикладної ботаніки й Інститут рослинництва.
У 1921—1925 роках був головою ботанічної секції ІУНМ, котра працювала над укладанням Словника ботанічної номенклатури. У словнику кожному видові здебільшого відповідає кілька (іноді до сотні) народних назв-синонімів. Для майже двох тисяч видів рослин і грибів наведено близько 8 тисяч їх українських назв. Фаховий рівень словника був дуже високий. Українська ботанічна номенклатура, що її використовують тепер, ґрунтується, головним чином, на доробку укладачів цього словника.
Лише частина праць Янати з’явилася друком, зокрема, його визначник «Флора України» вийшов щойно після його арешту й не під його прізвищем (як 1 том «Флори УРСР»).