деякі напам’ять знаю.
Шейх Ас-Суюті. Прочитаю:
«Слава Аллаху, же сотворив кунштовних жінок,
Же годні витримувати напір ґвалтовних прутнів!
Слава Аллаху, же сотворив рівні і тверді прутні,
Подібні до списів, аби ся вбивали вони іно в піхви, а не деінде!
Слава нехай буде тому, хто обдарував нас
Приємністю ссання і гризіння варг,
Кладіння грудей на груди, стегон на стегна
І позоставлення нашої калиточки під брамою любови!
Слава і вічний мир буде тим спосеред вас,
Которі вміють цілувати делікатне личко,
Стискати чудний стан, показувати піхвам найбільші прутні
і заливати розкішниці солодощами меду!
Трімося і заглиблюймося, пиймо вино і ся розігріваймо,
Вдаряймо і витягаймо, добиваймося в двері,
Стараймося, аби наймиліші удари
Наступували по найґвалтовніших!»
А далі в книзі є поради,
як задоволення підняти:
«В горнятко меду кинь для втіхи —
дванадцять зерен мигдалю
і сотню кедрових горіхів.
Жага до любощів зростає
у тих, хто курячою жовчю
і піхву й прутень натирає.
Ще можна сало розтопити
і, коли виникне бажання,
ним прутня добре помастити.
Розжоване вербове гілля
і мазь із ягід бузини,
інбир в оливковій олії —
відомі люду з давнини.
Ще в любощах допомагає,
коли жувати перед тим,
зерно гірчичне й трохи чаю.
А є ще напій для кохання:
сік цибулевий рівно з медом —
варити й пить перед зляганням».
У книзі цій, ось далі, тут,
Є про жінок з усіх усюд:
«У візантійок волооких
широкі піхви і глибокі.
Гішпанки гарні непомірно,
та пахощів на них надмірно.
Індуски, хінки і слов’янки —
це не жінки, єсте, поганки.
Брудні, паскудні, найглупіші,
найнікудишніші, найгірші.
Муринки же – ті є розкішні,
послушні, у коханні втішні.
Спокусливіші – ірадійки,
а найсердечніші – сирійки.
А бедуїнки й персіянки —
неперевершені коханки,
до того ж єсте найвірніші
і, що важливо, найплідніші.
В нубійок піхви, наче пічки,
і укшалтовані сіднички.
Турчинки мають піхву зимну,
мороз бере калитку аж,
у сварках дуже злі, нестримні
й від перших злучень входять в тяж».
– Чим провинилися слов’яни?!
Про них у книзі тільки зло!..
– Ще не звойовані Балкани
тодісьмо. Ляшок не було.
Русинок теж іще не знали.
Але тепер, щоб знати мали
із Роксолянії дівиць,
впишу: солодкі і пестливі,
в них піхви спраглі, смокотливі,
слід перед ними впасти ниць.
Розвеселити тебе хочу,
від бедуїна тут урок, —
король мі