відчуттів. Аж ніяк не намагаючись уникнути ситуацій, що збуджують, як твердять деякі люди, більшість організмів, включно з людьми, шукають їх. Жага відчуттів є причиною того, чому на американських гірках заробляють гроші, а в’язні робитимуть що завгодно, аби уникнути одиночної камери. Другим потягом є прагнення визнання, пошук відчуттів особливого типу, які можуть бути забезпечені лиш іншою людиною або, в деяких випадках, іншими тваринами15. Ось чому мавпячим та людським немовлятам недосить молока; їм також потрібен звук, запах, тепло й дотик матері, інакше вони миршавіють, так само, як і дорослі, яким ніхто не каже «привіт». Третім є прагнення структури, саме тому групи зазвичай переростають в організації, а люди, що вміють структурувати час, є найбільш популярними й високооплачуваними членами будь-якого суспільства.
Цікавий приклад, що поєднує в собі і прагнення відчуттів, і прагнення структури, спостерігаємо в щурів, які виростають у стані сенсорної депривації, тобто цілковитій темряві або в постійно освітленій білій клітці без змін. Пізніше в житті цих тварин, коли їх поміщали до кліток з «нормальними щурами», було виявлено, що вони ставали розгубленими, йдучи по їжу, якщо та розміщувалася на шаховій дошці, а якщо вона лежала на простій поверхні, то не брали її. Щури, вирощені в звичайних умовах, брали їжу незалежно від того, на якій поверхні вона лежала. Це свідчило про те, що в знедолених щурів прагнення структури було важливішим за голод. Експериментатори дійшли висновку, що потреба в структурних подразниках (вони назвали це «перцептивним досвідом») може включати в себе біологічні процеси, так само основні, як і голод, і що наслідки ранньої сенсорної депривації можуть зберігатися протягом усього життя у формі сильного тяжіння до складних подразників16.
Існує чотири базові класифікації для короткотермінового структурування часу в людській соціальній поведінці, з двома граничними випадками. Отже, якщо в кімнаті перебувають двоє чи більше людей, вони мають до вибору шість можливих видів соціальної поведінки. З одного боку, граничним випадком є самозаглиблення, коли люди не спілкуються одне з одним відкрито. Це може відбуватися в таких різноманітних ситуаціях, як потяг у метрополітені або психіатрична група з аутичних шизофреніків. Поряд із самозаглибленням, під час якого кожна людина залишається зануреною у власні думки, найбезпечнішою формою соціальних дій є ритуали. Це сильно стилізований обмін думками, який може бути неформальним або ж формалізованим у цілком передбачувані церемонії. Транзакції, з яких складаються ритуали, передають мало інформації, вони є радше знаками взаємного визнання. Частини ритуалу називаються погладжуваннями, за аналогією з тим, як немовлята отримують визнання від своїх матерів. Ритуали програмуються ззовні традицією та соціальним звичаєм.
Наступна найбільш безпечна форма соціальної дії – діяльність, яку зазвичай називають роботою та в якій транзакції запрограмовані