Делла будуть вільні, якщо хтось помре, але його завдання – знайти кращий спосіб звільнити їх. Він покидає свій кабінет, іде вулицею повз офіс фондового брокера, стоянку таксі й бар. Майже всі, кого він бачить, очікують Великого Вбивства. У продуктовій крамниці якась жінка кричить на доньку: «Та скільки ж я тобі казала не чіпати це своїми руками?» У цей час хтось захоплюється її маленьким хлопчиком: «Ну хіба ж він не милий!» Коли психіатр заходить до лікарні, якийсь параноїк каже: «Як мені вибратися звідси?» Депресивний тип запитує: «Заради чого я живу?», а шизофренік відповідає: «Жодних дієт, треба спробувати все. Я не такий тупий». Усе це вони казали вчора. Вони застрягли на місці, тимчасом як там, назовні, інші ще сподіваються. «Ми збільшимо йому дозу?» – запитує студент-медик. Доктор К’ю повертається до шизофреніка і дивиться йому в очі. «Збільшити тобі дозу?» – питає доктор К’ю. Хлопець на мить замислюється й відповідає: «Ні». Доктор К’ю простягає йому руку й каже: «Привіт». Шизофренік тисне йому руку й відповідає: «Привіт». Потім вони обидва повертаються до студента-медика і доктор К’ю каже: «Привіт». Студент-медик збентежений, але за п’ять років по тому, на з’їзді психіатрів, він підходить до доктора К’ю і каже: «Привіт, докторе К’ю. Привіт».
– Колись я планую відкрити дитячий садок, чотири рази вийти заміж, заробити купу грошей на фондовій біржі і стати відомим хірургом, – сказала п’яна Мері.
Це не сценарій. По-перше, вона не успадкувала жодної з цих ідей від батьків. Вони ненавиділи дітей, не вірили в розлучення, вважали, що фондова біржа – занадто ризикована справа, а бути хірургом – дуже велика відповідальність. По-друге, її особистість не годилася на жодну з цих речей. Вона скуто поводилася з дітьми, була холодною з чоловіками, боялася біржі, а її руки тремтіли від випивки. По-третє, вона давно вирішила бути ріелтором протягом дня, п’яних вечорів та вихідних. По-четверте, жоден із цих проектів не вабив її. Це було радше висловлення того, що Мері не може зробити, ніж того, що могла б. І, по-п’яте, кожен, хто її чув, розумів, що вона ніколи не візьметься до жодної з цих справ.
Будь-який сценарій потребує: 1) батьківських настанов; 2) відповідного особистісного розвитку; 3) рішення, ухваленого в дитинстві; 4) справжньої прихильності до конкретного методу успіху або провалу і 5) переконливої позиції (або такої, що заслуговує на довіру, як кажуть тепер).
У цій книжці ми розглянемо те, що на сьогодні відомо про сценарний апарат і що можна зробити для того, щоб його змінити.
Б. На сцені й за кулісами
Театральні сценарії інтуїтивно походять від життєвих, і насамперед буде добре розглянути зв’язки та схожі риси між ними19:
1. Обидва ґрунтуються на обмеженій кількості тем, найбільш відомою з яких є трагедія про царя Едіпа. Інші сюжети також можна знайти у грецькій драмі та міфології. Інші народи теж мали примітивні дифірамби й розпусні оргії у стародавніх жрецьких драмах, але греки та юдеї були першими, хто відсіяв