крамничку, подивимося там на палітру й таке інше, добре? Може, прихопимо нові ручки на шафи, щось таке.
– Давай, давай купимо ручок. Не знаю, чого я про це мову завела. Слухай, я люблю тебе, сумую за тобою, і ти робиш корисну справу. І воно тобі тяжко дається, це я теж знаю. Я тут і буду тут, коли б ти не повернувся додому, або ж зустрінуся з тобою будь-де й будь-коли. Ось що я хотіла сказати.
– Люба Моллі. Люба Моллі. Іди спати.
– Гаразд.
– Добраніч.
Ґрем лежав, закинувши за голову руки, і видобував із пам’яті обіди з Моллі. Кам’яні краби й келихи «сансерру», суміш вина й солоного бризу.
Таке було його прокляття – прискіпуватися під час розмови, так само він учинив і зараз. Зірвався на неї після невинного зауваження про «злочинні нахили». Дурень.
Для Ґрема інтерес, що виявляла до нього Моллі, був незбагненним.
Він зателефонував у поліцейський відділок і лишив для Спрінґфілда повідомлення, що хоче приєднатися до обходів починаючи із завтрашнього ранку. Більше робити було нічого.
Джин допоміг йому заснути.
6
Усі нові дані в справі Лідсів переносилися на тонкі маленькі аркуші й складалися на столі Бадді Спрінґфілда. На сьому ранку вівторка, коли Бадді прибув на роботу, їх уже назбиралося шістдесят три штуки. Записка, що лежала згори, була позначена червою наліпкою.
Ішлося в ній про те, що поліція Бірмінгема знайшла кота, що його поховали в коробці з-під взуття за гаражем Джекобі. Між лапками тварини лежала квіточка, а саме тіло було загорнуте в кухонний рушник. На кришці дитячою рукою було виведено імʼя кота. Нашийника не виявилося. Коробка перевʼязана мотузкою, що трималася на вузлі з бантиком.
Судмедексперт із Бірмінгема повідомив, що кота задушили. Він поголив тварину й не знайшов ніяких колотих ран.
Спрінґфілд постукав по зубах дужкою окулярів.
Поліцейські натрапили на місце, земля була мʼякою, тож скористалися лопатою. Той клятий метановий зонд так і не знадобився. Знову ж таки, Ґрем був правий.
Голова детективів лизнув великий палець і став передивлятися решту повідомлень. У більшості йшлося про підозрілі транспортні засоби, що з’явилися поблизу місць злочинів протягом останнього тижня, – невиразні описи, із зазначенням хіба що типу кузова й кольору. Мешканці Атланти отримали чотири анонімні дзвінки з погрозою: «Я вас пришию, як Лідсів».
Доповідна від Гойта Льюїса лежала в середині стосу.
Спрінґфілд набрав начальника нічної зміни.
– Що там із доповідною від контролера, щодо того Парсонза? Номер сорок вісім.
– Цієї ночі ми намагалися перевірити цю інформацію в комунальних службах, шефе, з’ясувати, чи не посилали вони кого на ту алею, – відповів начальник зміни. – Вони пообіцяли зв’язатися з нами сьогодні вранці.
– Негайно пошліть когось до них, – наказав Спрінґфілд. – Хай їдуть до санітарно-гігієнічної служби, до міського проектувальника, шукають дозволи на будівничі роботи на тій алеї. Перехопите мене в машині.
Він набрав номер Вілла Ґрема:
– Вілле? Зустрічаємося перед твоїм готелем за десять хвилин – треба трохи прокататися.
О