узагалі припинив йому телефонувати.
– Містере Парсонз, містере Парсонз, – гукнув Спрінґфілд.
Парсонз похилив садові вила на стіну будинку й підійшов до паркану. На ньому були сандалі й білі шкарпетки. На пальцях шкарпеток виднілися плями від землі й трави. Шкіра на обличчі була рожева та лискуча.
«Атеросклероз», – подумалося Ґрему. Свою таблетку він уже ковтнув.
– Так?
– Містере Парсонз, не поговорите з нами хвилинку? Сподіваємось, ви зможете нам допомогти, – сказав Спрінґфілд.
– Ви з енергетичної компанії?
– Ні, мене звати Бадді Спрінґфілд, я з поліцейського відділку.
– То ви про вбивство прийшли поговорити. Дружина та я, ми були в Мейконі, про що я вже розказав офіцеру…
– Знаю, містере Парсонз. Ми хотіли попитати про ваш лічильник електроенергії. Чи…
– Якщо той… контролер сказав, що я вчинив щось протизаконне, то він просто…
– Ні-ні. Містере Парсонз, чи бачили ви минулого тижня якогось чужинця, що знімав показники лічильника?
– Ні.
– Ви певні? Наскільки мені відомо, ви сказали Гойту Льюїсу, що хтось знімає показники попереду нього.
– Сказав. І недарма. Я за всім слідкую та надішлю повний звіт у Комісію з комунальних послуг.
– Так, сер. Я впевнений, що вони про все подбають. Що за людина знімала показники з вашого лічильника?
– То був не чужинець, а якийсь робітник із Енергокомпанії Джорджії.
– Звідки ви знаєте?
– Ну, бо він на вигляд був як контролер.
– У що він був одягнений?
– У те, у що вони всі зазвичай одягнені. Що там? Коричневий комбінезон і фірмовий кашкет.
– Ви бачили його обличчя?
– Того не пригадую. Я саме визирав у вікно на кухні, коли його примітив. Хотів із ним поговорити, але довелось одягати халат, і, поки я вийшов надвір, він уже зник.
– У нього був фургон?
– Не пам’ятаю такого. Що відбувається? Чого ви про це розпитуєте?
– Ми обходимо всіх, хто був у цьому районі минулого тижня. Це дуже важливо, містере Парсонз. Постарайтесь пригадати.
– То ви дійсно прийшли через те вбивство. Іще нікого не заарештували, так?
– Ні.
– Я цієї ночі дивився надвір, так протягом п’ятнадцяти хвилин не проїхало жодної патрульної машини. Справжній жах – те, що трапилося з Лідсами. Дружина мало не здуріла. Цікаво, хто купить їхній будинок. Пару днів тому бачив, як до нього приглядаються якісь ніґери. Знаєте, я кілька разів був говорив із Лідсом щодо їхніх дітей, але загалом нормальна була родина. Звісно, він не хотів прислухатися до моїх порад із приводу моріжка. Міністерство сільського господарства випускає пречудові брошурки про боротьбу з бур’янами. Зрештою, я просто поклав їх у поштову скриньку Лідсів. Чесне слово, коли він косив моріжок, то від дикої цибулі дихати було нічим.
– Містере Парсонз, коли саме ви бачили того чоловіка на алеї? – спитав Спрінґфілд.
– Точно не скажу,