і гайда за мною. Одежу можеш підхопити в кігті, а хочеш – тут покинь. У замку щось підберемо для тебе.
– Як? – здивувався парубок. – Ти ж щойно казала…
– Я ще багато чого скажу, – кивнула головою богиня, – а твоя справа уважно слухати і хутко робити, як велено. Інакше – ти не мій учень, і ми розстанемося просто тут!
– Згода, згода, – поквапно відказав Захар. – Я слухатимуся кожного наказу. Але ще одне запитання, якщо твоя ласка?
Морена насупила брови, тоді уявила собі, як вони мають обоє виглядати збоку: голі, скуйовджені, ще розгарячені, захекані… Чим не коханці? І знову захихотіла. Ні, аби тримати цього шибайголову в шорах, їй доведеться набавити собі зо два чи й три десятки літ. Правда, тоді вже не буде того, про що й зараз із приємністю згадує тіло. А вона й так уже досить постилася. Можна сказати, з того часу, як цей світ прихилив свої коліна перед Єдиним. Морена зітхнула.
– Якщо лише одне, то нехай. Запитуй.
– Ти сказала, що люди викликали до життя лісовиків. А може, ти мала на увазі усю нечисть? Як це зрозуміти? І чому так стається, що людині вдається перекидатися на птаха? А ви, боги, безсмертні в будь-якому ви…
– Хвала тобі, невігластво! – вигукнула Морена. – Лише останній неук, що не має жодного уявлення ні про структуру Всесвіту, ні про будову клітини, може запитати подібне, будучи щиро переконаним, що ось зараз я все на пальцях йому поясню. І це мало бути одним маленьким запитанням? Краще не дратуй мене.
Але Захар дивився на неї так простодушно і віддано, що розсердитися по-справжньому Морена не змогла. Вона лише похитала головою, мовляв, ой, наберуся я ще з тобою біди, і відказала:
– Що ж, значить, нам тим більше пора забиратися звідси і братися за навчання. Сподіваюся, безмірна цікавість допоможе тобі в цьому.
Те, що Морена гучно називала зáмком, ззовні виглядало звичайнісінькою горою, вершина якої була зрізана так, що перед гладкою прямовисною стіною утворилося щось на кшталт не дуже великого майданчика. А всемогутня жага життя дозволила, навіть на цій голій скелі, зачепитися розмаїтим травам, кущам і кільком кедрам.
Зі скелі на майданчик, дещо приховані деревами, визирали міцні, потемнілі одвіку модринові двері, куті позеленілою міддю, і двійко широких, забраних надійними віконницями вікон.
Сонце вже виразно вказувало на полудень, коли пара величавих беркутів опустилася на цей природний балкончик.
Морена звичним рухом перекинулася через голову і знову перетворилася на молоду чарівну жінку. І Захар вже вкотре мимохіть замилувався нею. Тіло богині було наче висічене з найдорожчого рожевого каррарського мармуру.
Що ж, не покрививши душею, парубок міг сміливо вважати, що досі йому неймовірно таланило, оскільки пригоди його можна було порівняти лише з безконечними казками, які так полюбляють розповідати онукам зимовими вечорами дідусі й бабусі. Бо й справді, хіба ж повірили б Захарові вдома, спробуй він розповісти про побачене і пережите?
Парубок так глибоко замислився, що аж стрепенувся, почувши невдоволений