стояв на містку біля стерна.
Через кілька безсонних ночей Дік відчув, що страшенно втомився; він ледве тримав стерно і врешті дав собі перепочинок на кілька годин. На містку його заступив Том, а Геркулес із Актеоном тим часом несли вахту на бакові.
Низькі хмари всуціль заснували небо: стояла така пітьма, що з палуби неможливо було розгледіти горішні вітрила. На кормі ледь світився нактоуз, а на палубі судна панував густий морок.
Близько третьої години ночі старого Тома почав змагати сон. Його стомлені очі заплющилися, і він ненадовго задрімав, стоячи біля стерна. Тим часом на палубі промайнула чиясь швидка тінь. То був Неґоро. Нечутно підкравшись до суднового компаса, кок швидко поклав під нактоуз якийсь важкий предмет, а потім так само швидко зник.
Цим предметом був залізний брусок, що одразу ж змінив покази компаса. Тепер стрілка приладу вказувала на північний схід, а загальне відхилення від правильного курсу сягало чотирьох румбів, тобто становило майже половину прямого кута…
Отямившись від своєї раптової дрімоти, Том кинув погляд на компас і подумав, що шхуна збилася з курсу. Він повернув стерно, вважаючи, що виправляє помилку, а насправді скерував корабель на південний схід.
Відтоді «Пілігрим» продовжував рухатися з колишньою швидкістю, але вже геть іншим курсом.
На шхуні був барометр, і Дік Сенд непогано на ньому розумівся. Він добре засвоїв ті кілька настанов, що їх устиг дати йому капітан Галл.
Протягом наступних десяти днів «Пілігрим» продовжував свій шлях без особливих пригод, при цьому барометр безперервно падав. Це провіщало наближення тривалої негоди. Юного капітана не так тривожила думка про близьку бурю, як те, що на обрії досі не було жодних ознак берега, який, за його розрахунками, вже мав би з’явитися.
Дікові Сенду вже доводилося бути учасником трьох далеких плавань на китобійних суднах, тобто перетинати цю частину Тихого океану. І щоразу сюди навідувалися то американські, то англійські, то іспанські трансокеанські пароплави. Але тепер, вдивляючись удалину, він не бачив жодного корабля з тих, що обслуговують пасажирські лінії, які з’єднують дві півкулі. Юнак не полишав надії або пересадити своїх пасажирів на борт зустрічного судна, або ж попросити про допомогу кількох досвідчених матросів і, можливо, офіцера, що має штурманські навички.
Але море й досі було пустельним. Це його дивувало, проте Дік навіть не підозрював, що тепер «Пілігрим» перебуває набагато південніше, ніж він гадав. Сильні течії в цій частині океану і неправильні покази компаса, який Неґоро зіпсував своєю злочинною рукою, призвели до значного відхилення шхуни від курсу…
Дік стояв на бакові, марно оглядаючи обрій крізь підзорну трубу. «Пілігрим» добряче хитало.
– Нічого не видно, Діку? – запитала місіс Велдон, підходячи до нього і прикриваючись долонею од вітру і солоних бризок.
– Нічого, – похмуро