сіли на мілину в неглибоких водах і перетворилися на житло та крамниці з підмостками, прибудовами та навіть цілими будівлями, припасованими до них, таким чином дістаючись до суші й зливаючись із містом. Позаду мачт великі намети пісочного кольору стояли між закопченими дерев’яними будинками – це місто або тільки щойно тут облаштувалося, або просто ще не до кінця розвалилося.
Минуло кілька місяців, відколи вони підняли вітрила, але коли корабель причалив у Сан-Франциско, Гокан постаршав на кілька років – довгов’язий хлопець став високим юнаком з мужнім обличчям, загартованим пекучим сонцем та солоним вітром, зі зморшкою на лобі від незмінного прищуру, сповненого водночас сумніву й рішучості. Він вивчив карту, яку Ейлін, ірландка, намалювала для нього грифелем. Хоча для цього й довелося б перейти цілий континент, він виснував, що найшвидший спосіб возз’єднатися зі своїм братом – пішки по суходолу.
2
Бреннани наполягли, щоб Гокан приєднався до їхньої золотошукацької експедиції. Він однаково збирався йти в глиб країни, а вони потребували допомоги з перевезенням обладнання. Вони також сподівалися, що він на якийсь час лишиться з ними і долучиться до видобувних робіт – щоб дістатися Нью-Йорка, йому будуть потрібні гроші, а їм знадобиться ще один чоловік, щоб застовпити ділянку, коли натраплять на золото. Шанси високі, казали вони,– Джеймс працював рудокопом і знався на камінні. Гокан погодився. Хоч і рвався піти геть якомога швидше, він розумів, що не зміг би перетнути континент без коней та провізії. Він анітрохи не сумнівався, що його братові вдалося добратися до Нью-Йорка – Лінус такий розумний, що не загубився б. І хоч не складали планів на такий випадок, зустрітися вони могли тільки в Нью-Йорку, бо просто це було єдине місце в Америці, яке вони обидва могли назвати. Гоканові залишалося тільки дістатися туди. А там Лінус його знайде.
Щойно зійшли на сушу, Бреннани усвідомили, що їхні заощадження тут обернулися на дріб’язок. Вуздечка в Каліфорнії коштувала стільки ж, як кінь в Ірландії, а буханець хліба – як бушель зерна. Продавши на батьківщині все своє майно, вони заледве нашкрябали на двох старих віслюків, воза на колесах, деякі необхідні речі та кремінного мушкета. Погано оснащений й озлоблений, Джеймс повів свою сім’ю в глиб материка відразу, як вони зійшли з корабля.
Без Гокана цей невеличкий гурт далеко не зайшов би, бо один із віслюків незабаром опух і здох, після чого хлопець переважно тягнув усе на собі. Він навіть вигадав щось на кшталт ярма зі шкіри, мотузки й дерев’як, щоб легше було затягувати воза на пагорби. Діти їхали в ньому по черзі. Кілька разів на день Джеймс зупинявся, вглядався в землю й ішов кудись сам, тримаючись знаків, видних тільки йому. Потім він колупав камінь або промивав грудку багнюки, розглядав результати, бурмочучи собі під ніс, а тоді подавав усім іншим сигнал рухатися далі.
Америка не справила на Гокана глибокого враження. Почувши так багато Лінусових казок, він став очікувати на химерний, неземний