Час від часу Джеймс раптом зупинявся і вглядався в порожнечу, приклавши вказівного пальця до губ, а складену човником долоню – до вуха, дослухаючись переслідувачів. Вони їли в’ялене м’ясо й галети (Джеймсові й те, й те доводилося вимочувати у воді) й жодного разу не розпалили вогню.
Хоч вони й провели в Кленгстоні зовсім небагато часу й хоч ту коротеньку обшарпану вулицю заледве можна було назвати містом, а його нечисленні брудні мешканці мало не зникли з лиця землі зусиллями негоди, Гокана однаково вразив вигляд Джеймсової примітивної копальні біля струмка. Їхнє пристановище становило лише купу гілок, кілька планок, які лишилися з розбитого возика, й дрантя, що мало хоч якусь цінність тільки в тих умовах крайньої ізоляції,– і все це розкидане навколо ями з-під вогнища. Ейлін та діти, що стрибали від радості через їхнє прибуття, були обідраними, розпухлими, пухирчастими істотами. Не лише їхній одяг, а й шкіра обшарпалася й звисала з тіла, наче драна марля. Вони змарніли, але опухли від сонця, а їхні маленькі сіро-блакитні очі в цій несумісній оправі блищали з якоюсь гарячковою іскоркою, і через усе це дивитися на їхню радість було страшнувато. Гоканові спали на думку прокляті лісні істоти з братових казок.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.