вони тобі пропонують?
– Та я навіть не питала. Ти гадаєш, що це не така вже й божевільна думка?
– Марлен, якщо хочеш, я поговорю із «Юніверсал». Цілком можливо, що Пастернак має на руках якусь цікаву комбінацію.
Мама обернулася до мого батька:
– Фаті, подзвони Джо. Розкажи йому про Пастернака. Спитай, що він думає про це і передзвони мені до сьомої вечора за місцевим часом, а потім замов розмову із Пастернаком на восьму…– Повернувшись до Кеннеді, вона додала, вже підводячись із-за столу: – Ти вільний у цей час? Я також хочу порадитися з Боні щодо цієї пропозиції.
До сьомої усі були опитані. Фон Штернберг відповів, що, на його думку, Стюарт – це те саме, що й Купер, тільки з кращими акторськими здібностями, а грати у вестерні «шльондру-танцюристку» – це просто наново перегравати берлінську Лолу, яка переїхала до Вірджинія-сіті, і що мама буде божевільною, якщо відмовиться від такої пропозиції. Кеннеді сказав, що їй пропонують надто великі гроші, щоб відмовлятися, і порадив переговорити із Чарлзом Фелдманом[39]. Фелдман згодом став найулюбленішим маминим агентом, якому вона найбільше довіряла у професійних питаннях.
Піратка так уподобала цю ідею, що пообіцяла винайняти маєток у Беверлі-Гіллз – лише заради того, щоб опинитися поруч зі своєю «дитинкою». Вона навіть пообіцяла подарувати моїй матері один зі своїх островів у Карибському морі – разом із усіма його жителями! Навіть Ремарку сподобалася перспектива побачити Дітріх у вестерні.
І все одно вона коливалася.
– Тато Джо, а що, як почнеться війна? Мені треба брати всіх із собою до Америки чи можна буде залишити їх тут? Ти – посол в Англії, тож кому, якщо не тобі, розуміти, що очманілий Чемберлен та його гарнюнчик Іден[40] не в змозі зупинити Гітлера! І тоді – що тоді має трапитися? Я опинюся в далечині, гратиму в дурному фільмі, і ніколи не пробачу собі, якщо тут щось станеться з кимось із них!
Кеннеді запевнив її, що в разі виникнення найменшої небезпеки або якщо неминучість війни стане очевидною, він евакуює свою родину до безпечного місця в Англії і її родину захищатиме так само, як і свою.
Мій батько впорядковував скрині, зробив необхідні дорожні розпорядження. Ми з мамою і Тамі спакували речі. Перед тим як поїхати до Парижа, мама взяла мою руку і вклала її в руку Ремарка:
– Моє єдине кохання… залишаю тобі мою дитину. Захищай її, піклуйся про її безпеку – заради мене! Фаті,– кинула вона через плече,– не забудь зателефонувати до «Парамаунта». Їм доведеться відпустити Неллі: хтось повинен укладати мені волосся на «Юніверсал».
Із цими словами вона сіла в лімузин.
Між зустрічами із костюмерами, фліртом із Пастернаком та обговоренням пісень із композитором, який працював ще для «Блакитного янгола», Фредеріком Голландером, та «милим» чоловіком Франком Лоессером, якого мама називала «молодим, але дуже талановитим поетом», вона постійно підтримувала телефонний зв’язок із нами.
Дизайнер Вєра Вест – звісно ж, не Тревіс, але це не має значення: все одно мама