нудним руслом, не цікавим нікому. Уперше рейки зрушились там, на острові. Вона сама зрушила їх. Майже сама.
Кажан щодня приносив пошту, висипав повідомлення на робочий стіл. Переважно розсилки, нечасті людські листи тонули в масі абичого: корисні пристрої, вигідні квитки, як провести вихідні, містер Х хоче з вами познайомитись, винаходи, що заощаджують місце, сили й електроенергію, – універсальна відкривачка щільно закручених банок, причіпна полиця під кухонний стіл, гачок для витягування тостів, що дає змогу не обпікати пальців. Самих форм для смаження яєчні в цивілізованому світі налічувалося з десяток, хоч би й чисельність людей на острові значно поступалася чисельності курей та інших сільських тварин. Наталя відписувалась від спаму, та він устигав відкласти личинки в інших спам-ресурсах і невдовзі прокльовувався наново.
Лист від Ельзи мало не загубився в купі сміття.
«Агов, ти не задубіла там іще?»
Зима в південній півкулі повзла до кінця. У громадських садах здіймався лабіринт ароматів: чайні троянди, полум’яні, сніжні, ніжно-рожеві… Троянди, які не припиняли цвісти в найхолодніші, до десяти за Цельсієм, п’ятдесяти за Фаренгейтом, місяці, нарешті втомились. Джмелі запізніло шукали скарбів серед опалих пелюсток, павуки спали у сплетених напередодні сітях поміж кущами.
Місцевий митець виставив у парку копії знаменитих статуй: Давид, Батьківщина-Мати, Свобода, Володимир Ілліч ледве сягали людського зросту. Вони крокували один за одним по гравію, зникали за трояндовим живоплотом.
Виставка сподобалась Наталі, вона навіть придбала листівку і повісила на стіну над комп’ютером.
Ілліч посміхався їй у лице, коли вона придумувала відповідь Ельзі.
«Так, Діду Морозе, зовсім замерзаю. А в тебе що робиться? Може, поговоримо – давай, переходь на скайп».
Вони були знайомі з Ельзою стільки років, що вона пам’ятала в подруги десяток зачісок, півдесятка барв волосся, певну (хто ж рахує!) кількість коханців і чоловіків, прізвищ та імен. Останні Елка надто любила змінювати: новим знайомим вона називалась то Ельзою, то Елоїзою, то Еллою, то Альоною. Наталя не була впевнена, як міняються імена – з кольором волосся чи з новим коханцем. Чи, навпаки, нове ім’я відкриває іншу Елчину сутність і приманює нове кохання. Сама Наталя була з тих, хто бачить сни й пам’ятає імена, і, коли Елла переходила до наступного імені, бувало, нагадувала їй про попередні.
Пискнув скайп – Ельза. Однак не голосовий виклик – повідомлення:
«Наталю, питання є. Ти ще вчиш дітей російської мови?»
На квадратний кілометр острова припадало триста людей, із них росіян – нуль цілих нуль десятих і далі трохи відсотків. Наталя знімалась тут у масовці реклами, розвозила піцу до борделів, роздавала безкоштовний шоколад, вигулювала псів. Борделів і собачих притулків було більше, ніж російських шкіл. Однак і російські школи також траплялися.
Батьки перевозять дітей і своїх батьків. Переселенці, затуляючись долонею від сонця, вдивляються в піну над скелями. Бабусі везуть у валізах добірки