вона повернулася, приїхала, пройшла повз умисне фольклорну циганку, хлопців, які, сміючись, поширювали ауру фізичної зверхності, зграю запорошених собак і закликачів на екскурсію столицею. Вона сіла на огорожу над пішохідним переходом – зрозуміти, де вона і що робити.
Сонце сходило над запилюженим містом.
Земля здригнулася, над площею закружляв вихор, здійняв у повітря соняшникове лушпиння, покинуті квитки та дрібну гальку.
Почулося скреготіння рейок, що пересувалися на стрілці.
Куряву підкинуло разом зі струсом космосу, вона шугнула в повітря над площею, над трамваєм, дротами, дахами та хмарами. Перехожі не сповільнили бігу, не зауважили провалу простору, струсу часу. Без жаху і захвату на перехресті маршрутів вони поспішали у своїх справах, і Наталя підвелася з місця, підхопила валізу. Попереду довгий день.
Ні грошей, ані житла. Повернулась. Тут.
На маршрутку вишикувалася черга.
– Ти крайній, чо?
Той, хто питав, чоловічок у шкіряній куртці, похитувався, майже стикаючись на максимумі амплітуди з дядьком у пальті, шапці пиріжком, із колючим поглядом.
– Не тикай тут, – дядько відіпхнув чоловічка в шкірянці.
– Та ти чо, совсєм припух! – обурився той.
Черга, не підводячи очей, ступила вбік, залишивши двох біля узбіччя.
– Послухайте, де тут «Гагарін-Плаза»? – спитала Наталя.
Черга мовчала. Хоч би де був отой торговельний центр імені першого радянського космонавта, черга не збиралась ділитися з нею знанням.
Власне, їй потрібен був університет, просто орієнтиром Ельза порадила назвати «плазу».
Іти пішки, котити валізу в невідомість? Вона спробувала ще раз.
– Будь-який трамвай або маршрутка, – зглянулася жінка в пуховому береті,– хвилин десять, до повороту. За світлофором вийдете.
Під дашком важких дверей Наталя зупинила валізу, прочитала: Юрій Олексійович Гагарін тренувався тут. Згадала – раніше тут була шарашка, завод під секретним номером, де перевіряли роботу літаків: реактивних, надзвукових, пасажирських і військових. У дев’яності завод розвалився, будівлі отримали нових господарів, ті продали його, інші продали ще раз. В одних спорудах тепер були торговельні ряди, в інших готель, ще в інших – вищий навчальний заклад, де готували фахівців популярних професій – піарників, комп’ютерників, перекладачів.
Цікавість підштовхнула Наталю відкрити ще один сайт. «Історія радянської військової розвідки»: Узданський згадується; Шипов, Зарубін – ні. Томаззі, Креме, Ліож’є, імена, іноді перекручені, інакше транслітеровані, але впізнавані, вже знайомі.
На сторінці, присвяченій розвідникам у Франції, теж, о радість, трапляються знайомі прізвища: Я. Рудник, С. Урицький, А.-Я. Тилтинь, С. Будкевич, С. Узданський, П. Стучевський. Певний час в інтересах військової розвідки виконував розвідувальні завдання Л. Треппер.
І нарешті: на початку тридцятих років закордонними резидентурами військової розвідки прокотилася хвиля провалів.