й вчинками. Поверховість ця призводить до того, що береться щось постійно суміжне до наших учинків, як основна чи єдина їхня причина. А йдеться про таке.
Прямуючи до якоїсь мети, ми зазнаємо приємного відчуття, якщо нам вдалося її досягти, або ж відчуваємо прикрість, коли наше прагнення виявилося безрезультатним. І не тільки так є, але й ми знаємо, що так є. Отже, знаємо, що, досягаючи певної мети, ми відчуваємо приємність. Це випливає зі самої суті цілей наших учинків, адже метою для нас може бути лишень щось таке, що нам зовсім не є байдужим. Ніхто ж не прагне здійснити речі, від якої йому ні холодно, ні жарко, існування чи відсутність якої не викликає жодних почуттів. Отож, приємність постійно супроводжує досягнення наших цілей, а прикрість – їхню нездійсненість. Алє та приємність, що пробуджується у нас тільки-но досягнемо певної мети і про яку ми знаємо, що вона у мить досягнення мети проявиться, сама не є метою, а тільки явищем, що виникає одночасно з досягненням мети. Той, хто рятує іншому життя, зазнає відчутного задоволення, коли його зусилля увінчаються вдалим результатом: якби йому було байдуже, загине той, хто тоне, чи ні, він зовсім не прагнув би його рятувати, але це задоволення не є метою вчинку, а тільки явищем, що неминуче супроводжує його вчинки чи досягнення мети. Той, хто, як і психологічний гедонізм, робить із супровідного явища, котре є при кожному прагненні, мету прагнення, чинить так само, якби казав: «я зустрічаю певну особу, яка на прогулянку завжди бере ціпок. Цей ціпок їй необхідний, оскільки вона так сильно кульгає, що без нього не може йти. Тому ходить на прогулянку, щоби брати ціпок». Кожен розуміє недоречність такого вислову. Однак психологічний гедонізм не стверджує чогось інакшого. Так само, як застосування ціпка є для тієї особи необхідною умовою, що уможливлює їй прогулянку, але не є її метою, так і приємність, що зазнається завдяки досягненню певної мети, є необхідною умовою всякого стремління, але сама не є метою останнього. Це зовсім не виключає того, що хтось у своїх вчинках справді має на меті власну приємність; так само і те, що є достатньо людей, котрі виходять на прогулянку лишень для того, щоби похизуватися новим ціпком.
Оце основне джерело, з якого теорія загального егоїзму черпає ілюзії слушності; однак це – як ми бачили, лишень ілюзії. По суті справи, психологічний гедонізм є тільки майстерно сплетеною софістикою, тим небезпечнішою, що, відкидаючи можливість безкорисливої діяльності, вона може наперед знеохочувати слабкі характери до будь-яких зусиль у цьому напрямі.
Песимізм і оптимізм
Сьогодні багато говорять про песимізм. Про оптимізм менше. Бо здається, що песимізм належить до реалій наших часів. Твори модерністських поетів бувають зазвичай налаштованими на песимістичну ноту, але й поза поезією песимізму достатньо в теперішньому світі. Останнім часом швидке зростання кількості самогубств також приписують щораз більшому поширенню