Детальніший її розгляд обґрунтовано вказує, що вона ґрунтується на подвійній помилці: перша з них термінологічна, а друга – предметна. Адже психологічний гедонізм не тільки довільно змінює значення поняття «егоїзм», а й понад те хибно представляє фактичний стан справ.
Чи ж правда, що кожен, хто шукає власного задоволення чи уникає власного страждання, заслуговує називатися егоїстом? Чи є егоїстом той, хто прагне звільнитися від зубного болю або винятково для власної приємності запалює добру сигару? Знаємо добре, що таким вчинкам бракує ознак егоїзму, що на те, аби певну поведінку затаврувати як егоїстичну, потрібне щось більше. Тому не кажемо про егоїзм, коли йдеться лише про чиюсь власну приємність або прикрість, лише тільки там, де власна приємність чи прикрість сполучається з чужою приємністю або прикрістю. Егоїстом називаємо людину, котра додає собі приємності безвідносно до того, чи окупить власну приємність чужою прикрістю, чи ні; хто шукає власної насолоди й не зважає на те, що умовою досягнення власного задоволення є невдоволення іншого, той є егоїстом. Це випливає зі самого визначення егоїзму, котрий є нічим іншим, як байдужістю до чужої приємності і, особливо, до прикрості. У тій байдужості до способу, в який гонитва за власним задоволенням впливає на інших, лежить суттєва ознака егоїзму.
Якби люди справді присвячували себе чомусь лише з огляду на приємність, яку їм це присвячення приносить, то ми б не могли назвати їхню поведінку егоїстичною, адже, шукаючи власної приємності, вони нікого не кривдять, нікого не позбавляють насолоди, нікому не завдають прикрощів. Оце щодо термінологічної сторони питання.
Однак припускаємо, що прихильники психологічного гедонізму мають слушність, вживаючи термін «егоїзм» на власний манер; зробімо їм цю тимчасову поступку і назвемо, як вони це роблять, егоїстичною кожну поведінку, мета якою досягнення чи збільшення власної приємності або усунення чи зменшення власних прикрощів, незважаючи на те, чи це спричиняє або не спричиняє кривду іншим людям. Отож, навіть і в такому разі теорія Ларошфуко не зможе встояти. Адже спростовують їй беззаперечні психологічні факти.
Що ж означає, коли кажемо, що хтось намагається досягнути власного задоволення або усунення власного незадоволення? Це означає, що метою його вчинків є принесення собі задоволення або усунення незадоволення. Однак щоби щось могло бути метою нашої поведінки, ми змушені у мить, коли вирішимо певним чином діяти, про це поміркувати. Справа ж бо, котрої я не усвідомлюю, про яку не думаю, не може бути метою моїх вчинків, позаяк я не можу мати її на увазі, коли починаю діяти у певний спосіб. Запитаймо себе зараз, чи людина, яка рятує іншого від смерті, або мати, яка постановила чувати над дитиною замість піти на забаву, у мить прийняття рішення справді усвідомлює власне задоволення чи міркує про нього? У деяких випадках можливо так і є, однак чи є так завжди? Кожен визнає, що так не мусить бути, і кожен зможе це підтвердити взятими