небес. Хто ж має вдачу, яка схиляє його до однієї із цих крайностей, той нехай з цією вдачею бореться, нехай намагається угамувати її нашіптування і нехай тверезо, а не крізь призму своєї вдачі дивиться на світ та людей. Тоді він, щоправда, не буде ні песимістом, ні оптимістом, а розумною людиною, яка в міру сил бачитиме світ і людей такими, якими вони є насправді.
Отже, немає чого звертатися у житті до гасел песимізму й оптимізму; вони лише затемнюють тверезе судження про речі та людей, а йдучи за їхнім покликом іноді можна легко припуститися прикрих помилок. Найращим путівником у житті (кращим навіть від найгарнішого гасла) є і завжди залишиться поміркованість.
Чому ми любимо музику?11
Багатоманітність існує вже в самих звуках. Необхідність ритму веде до задавання ритму (експеримент з метрономом). Чим більш неочікуваною та менш звичною є розмаїтість, тим більше вона подобається. Завершені дисонанси. Можливість кількаразового прослуховування тих самих творів. Уподобання в симетрії й структурі твору. Аналогія. Ритм задає водночас однорідність і розмаїття. Комбінаторика. Цікавість очікування, цінність несподіванки [?]. Багатоманітність: висоти, гучності, [?] інтервалів, тембрів [?]. Поліфонія – голосів [?]. Ритм [?]. Багатоголосся – розділене [?] на різні тембри, тривалості [?]. Зміна ритму. Немає [?] що мають [?], бо уподобання в музиці є у кожній [?]. Асоційовані чинники: а) почуття – мажор, мінор і поодинокі тони, рівно як і тембри; Ь) схожість звуків до [?], музичні образи; с) динаміка; ф ритм на [?] не [?] (сполучення високих [?]). Крім того, назва підказує нам виявлення [?] схожості, аналогії. Текст, пісня, опера.
Фортепіано. Флейта. Губна гармошка. Скрипка. Метроном. Паличка (для ритму).
(1) Шум – звук (голос). (2) якість. (3) Сила звуку (гучність). (4) Тембр. (5) Тривалість. (6) Динаміка (флейта).
(7) Зіграти без ритму.
(8) Метроном.
Кожне питання виходить з певної засади, передбачає у формі здогадки якесь припущення чи навіть переконання. Запитуючи, чому ми любимо музику, тим самим ми висловлюємо переконання, що ми її любимо. І, здається, ніхто у цьому не сумнівається. Можливо, ми не завжди любимо музику; бувають моменти, коли ми не хочемо нізащо її слухати, коли, наприклад, хворі, дуже роздратовані тощо; не завжди і не всі ми любимо певного роду музику; то імпонує нам більше музика сумна, зворушлива, іншого разу ми віддаємо перевагу веселій та бравурній; одні надають перевагу серйозній музиці, інші – легкій, хіба цілком випадково знайдеться людина аж така немузикальна, яка б ніколи не любила жодної музики. І не тільки людина, тварини також люблять музику. Цей факт знайшов своє відображення у численних казкових розповідях, а ці казки принаймні містять ту істину, що тварини справді реагують на музику. І якщо часом наводиться приклад собак, які починають вити на відлуння звуків фортепіано, слід було