тим більшим є вподобання; тим більше [вона] містить несподіваних речей. Нині прихильністю до розмаїтості пояснюється факт, чому навіть акорди, самі по собі неприємні, так звані дисонанси, можуть мати застосування в музиці. Вони переривають одноманітність приємних нашому слуху звучань і є допустимими тільки в формі такої перерви, тобто, вони мусять бути «підготовленими» й «закінченими».
Чим більше урізноманітнення, тим більше вподобання! Але за однієї умови, важливої знов-таки не тільки в музиці, а й в усіх життєвих і розумових сферах. Найбільш урізноманітненою є поверхня, вкрита різнокольоровими плямами. Та все ж таки ми віддаємо перевагу якомусь кольоровому малюнку (якщо не брати до уваги спеціальні випадки). Це тому, що урізноманітнення спричинює деякий неспокій, тягне нас і туди і сюди, розсіює нашу увагу, стомлює і виснажує нас – ми втрачаємо панування над цим багатим на подробиці нагромадженням найрізноманітніших чинників. Приємно мати урізноманітнене заняття, але хто щомиті повинен робити щось інше, той зовсім не є захоплений цим приємним. Отож, поряд з усім розмаїттям і багатоманітністю потрібно, однак, щось, що ці різні чинники поєднає, що надасть їм певної однорідності, певного ладу, такої певної структури, щоб у них не загубитися. Цим чинником у поєднанні кольорів є якийсь малюнок, якась структура; в музиці, в мелодії [?] цим чинником є передусім ритм.
Ми маємо дуже сильну потребу в такому впорядкуванні розрізнених між собою вражень; тому навіть там, де враження даються без такої структури, ми самі, в своїй свідомості, ділимо їх на групи, привносячи в них ритм. (Показати на метрономі.)
Ритм сприяє тому, що розрізнена послідовність звуків чи акордів набуває певного зв’язку, що ті елементи, які звучать, поєднуються в певну цілісність, що в множині звуків й акордів з’являється якась структура, якийсь однорідний план. Бо всі ці звуки й акорди завдяки ритмові розпадаються на певні групи, на так звані такти, які за звучанням можуть і повинні між собою дуже різнитися, але ритмічно вони побудовані однаково.
Звичайно, ритм також підлягає урізноманітненню; жодний такт не будується так само, як інші, але всі вони мають ту саму засадничу форму (той самий метр). У такий спосіб мелодія, яка привносить у музику розмаїтість, завдяки ритмові отримує однорідність; у такий спосіб у ритмічній мелодії ми маємо те, що нам взагалі всюди і завжди подобається, а саме урізноманітнену однорідність, однорідність в урізноманітненні. Тобто один із загальних принципів естетичного уподобання – це вже не чуттєве, а естетичне уподобання, що ґрунтується на співвідношеннях. І ми знаємо, що мірою зростання багатоманітності виникає ще сильніша потреба з’єднати її в однорідну цілісність, щоб вона нам подобалася.
Утім ритм, який ділить мелодію на такти, тим самим не тільки надає звукам певної однорідності, а й водночас загрожує розірванням однорідності в іншому напрямі. Йдеться про те, що завдяки ритмові мелодія розпадається на такти; звуки, що належать до одного такту,